|
| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
| Каталог статей
В категории материалов: 576
Показано матеріалів: 433-448 | Сторінки: « 1 2 ... 26 27 28 29 30 ... 35 36 » |
Сортировать по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Біосферні заповідники – державні природні заповідники, які входять у міжнародну систему біосферних резерватів, що здійснюють глобальний екологічний моніторинг. До території біосферних заповідників для проведення наукових досліджень, екологічного моніторингу, а також апробування й впровадження методів раціонального природокористування, не руйнуюче навколишнє природне середовище й не біологічні ресурси, що виснажують, приєднуються території біосферних полігонів, у тому числі з диференційованим режимом особливої охорони й функціонування. 21 російський заповідник має міжнародний статус біосферних резерватів (їм видані відповідні сертифікати ЮНЕСКО). |
 Біосфера – оболонка Землі, що представляє собою простір, у якому присутні живі організми або можливо їхнє існування й розвиток. Включає нижню частину атмосфери – тропосферу, де активне життя існує до висоти 10–15 км, всю водну оболонку – гідросферу, де життя проникає до найбільших глибин Світового океану, і верхню частину літосфери – кору вивітрювання в порівн. На глибину 60 м, рідко до 200 м. Глибше життя виявлене лише в рідких випадках, наприклад у нафтоносних водах на глибині 4500 м. Всі частини біосфери зв'язані складними біохімічними циклами міграції речовини й енергії. У межах біосфери є дуже холодні, жаркі й сухі райони, де активне життя неможливе, а організми можуть перебувати тільки в пасивному стані. Вони називаються парабіосферою.
Термін «біосфера» уперше вжив французький дослідник Э. Реклю в 1863 р. для позначення області поширення життя. |
 Біомаса – загальна маса особин одного виду, групи видів або співтовариства в цілому, що припадає на одиницю площі або обсягу місцеперебування. Виражається в масі сирої або сухої речовини (г/кв.м, кг/га, г/куб.м і т.д.). Біомаса рослин називається фітомасою, тварин - зоомасою.
Найбільша біомаса спостерігається у вологих тропічних лісах (у гірських вологих лісах Бразилії 350-700 т/га), у широколистяних лісах помірного поясу (400-500 т/га), більша частина її припадає на надземні частини рослин (деревину). Найменша біомаса суші - у пустелях. У водному середовищі найбільша біомаса в співтовариствах бентосу на літоралі й у субліторалі морів (прикріплені водорості й донні тварини), вона досягає декількох кг/кв.м і знижується зі збільшенням глибини, становлячи на більшій частині дна океану в середньому десяті й соті частки г/кв.м. Біомаса фіто- і зоопланктону в малопродуктивних морських водах не перевищує в середньому декількох десятків мг/кв.м. У високопродуктивних районах, наприклад в Азовському морі, максимальна біомаса планктонів у період цвітіння досягає 200 г/кв.м, а ценозів бентосу 500 г/кв.м і більше. Сильно розрізняються по біомасі планктонів і бентосу озера: у середньому біомаса планктонів коливається від 1 до декількох десятків г/кв.м, при цьому в зообентосі вона часто менше, ніж у зоопланктоні. У більш продуктивних озерах вона досягає 10-30 г/кв.м (100-300 кг/га). Біомаса риб в озерах середньої і високої продуктивності - 75-150 кг/га. |
 Біогеоценоз – природна система, що складається з живих організмів, що утворять біоценоз, і сукупності абіотичних (неживих), компонентів середовища їхнього перебування; всі складові частини зв'язані між собою обміном речовин й енергії. До абіотичних компонентів відносяться рельєф, приземний шар атмосфери з її газовими, водними й тепловими ресурсами, сонячна енергія, ґрунт із її водомінеральними ресурсами, кора вивітрювання (у випадку водного біогеоценозу – вода).
Структурною основою біогеоценозів суші є фітоценоз – співтовариство рослин. Вони ведуть нерухомий спосіб життя й визначають вертикальне (ярусність) і горизонтальне (мікроугруповання) членування біогеоценозу; є єдиним автотрофним (здатним накопичувати сонячну енергію шляхом синтезу органічних речовин з неорганічних) компонентом, роблять основна частина біомаси. Наука про біогеоценози – біогеоценологія – вивчає географічні закономірності поширення біогеоценозів, особливості їхнього функціонування в конкретних фізико-географічних умовах і взаємозв'язку через міграцію речовин. |
Гірська країна – обширна територія, зайнята горами, має певні межі і географічну назву, наприклад Альпи, Кавказ, Копетдаг, Тянь-Шань, Памір, Саяни. Має велику (до декількох тисяч кілометрів) протяжність і складну конфігурацію. Одна або декілька гірських країн можуть входити в гірську систему або співпадати з нею. Іноді термін використовують як синонім терміну «гoри». |
 Гірничодобувна промисловість – комплекс галузей, що займаються здобутком і збагаченням корисних копалин. У складі галузі виділяють: паливну, гірничо хімічну, гірничорудну промисловість, здобуток мінеральної технічної сировини і ін. видів неметалічної сировини (алмази, графить, азбест, слюда, глини, будівельні матеріали і ін.). Розробки ведуться як відкритим (кар'єри), так і підземним (шахти) способом. Жодна країна світу не володіє повним набором всіх видів мінеральної сировини. Тільки 20–25 країн мають об'єми, що перевищують 5% світових запасів якого-небудь одного виду корисної копалини. Серед головних гірничодобувних держав виділяються США, Росія, Китай, Канада, Австралія, ЮАР, Бразилія. |
 Гідрологічна станція: 1) установа по вивченню гідрологічного режиму водних об'єктів на певній території і по оперативному обслуговуванню запитів на гідрологічну інформацію – наприклад, з метою виявлення термінів і об'ємів очікуваної повені і паводків. Гідрологічній станції звичайно підлегла мережа гідрологічних постів. Гідрологічну станцію іноді називають гідрометричною станцією. Сукупність гідрологічних станцій і постів називається гідрологічною мережею.
2) Місце з певними координатами у водоймищі, де проводяться гідрологічні нагляди. |
Гідрологічна станція: 1) установа по вивченню гідрологічного режиму водних об'єктів на певній території і по оперативному обслуговуванню запитів на гідрологічну інформацію – наприклад, з метою виявлення термінів і об'ємів очікуваної повені і паводків. Гідрологічній станції звичайно підлегла мережа гідрологічних постів. Гідрологічну станцію іноді називають гідрометричною станцією. Сукупність гідрологічних станцій і постів називається гідрологічною мережею.
2) Місце з певними координатами у водоймищі, де проводяться гідрологічні нагляди. |
 Гідроелектрична станція (гідроелектростанція, ГЕС) – електростанція, що виробляє електричну енергію в результаті перетворення енергії водного потоку. ГЕС значно менше ніж інші види електростанцій, забруднюють оточуюче середовище, проте гідротехнічні споруди часто приводять до інших порушень екологічної рівноваги (затоплення родючих земель, підйом ґрунтових вод, перешкода для нересту риб і ін.). Більшість діючих ГЕС потужністю більше 1000 МВт знаходяться в промислово розвинених країнах. Найбільші по потужності: бразильсько-парагвайська – Ітайпу на р. Парана (12,6 тис. МВт); венесуельська – Гурії на р. Кароні (10,3 тис. МВт); американська – Гранд-кулі на р. Колумбія; російські – Саяно-Шушенськая (6,4 тис. МВт) і Красноярська на р. Єнисей (6 тис. МВт). Почато споруду найкрупнішої ГЕС – «Три пороги» на р. Янцзи в Китаї (проектна потужність більше 17 тис. МВт). |
 Гідроаккумулююча електростанція (ГАЕС) – гідроелектростанція, яка перекачуванням води з нижнього басейну у верхній накопичує (акумулює) надмірну енергію, що виробляється іншими електростанціями, коли попит на електроенергію малий (наприклад, вночі). Потім перетворить потенційну енергію запасеної води в електричну (вода з верхнього басейна через гідроагрегати перетікає в нижній) в годинник пікового навантаження в енергосистемі. |
 Герцинська складчастість – сукупність процесів інтенсивної складчастості, здіймання і могутнього кислого (гранітоїдного) магматизму палеозойських геосинкліналей, що привели до створення найбільших складчастих гірських систем – герцінид, або варісцид, в 2-ій половині палеозойської ери – в девоні, пермі, початку тріасу. Найбільш інтенсивно процеси складкоутворення протікали в середній, верхній кам’яновугільний і нижній пермський час. Назва «герцинская складчастість» дана французьким геологом М. Бертраном гірській групі Середньої. Європи, відомої стародавнім римлянам як Герцинській Ліс. |
 Геосфери – концентричні кулі (внутрішні і зовнішні оболонки), на які розділяється речовина Землі. Центральне положення займає сферичне ядро Землі радіусом близько 3470 км, воно знаходиться на глибині 2900 км. Вище розташовується мантія Землі, яка на рівні глибин 5–75 км відділяється розділом Мохоровічича від земної кори. Разом з верхньою частиною мантії (до глибини 50–250 км) земна кора об'єднується в тверду оболонку Землі – літосферу. Зовнішніми є водна оболонка планети, або гідросфера, що має переривчасте розповсюдження і змінну товщину (до 11 км в океанах), і газова (повітряна) оболонка – атмосфера, що простежується до висоти близько 2000 км і поступово переходить в космічний простір. |
 Герлаховськи Штит (Герлаховка, вершина Криван) – вершина в хребті Високі Татри, найвища (2655 м) в Словаччині і у всіх Карпатах. Складена гранітами. Сліди стародавнього заледеніння (льодовикові цирки, кара). Круті, обривисті схили місцями покриті хвойними лісами, які з висоти 1500 м зміняються кривим лісом (до 1900 м) і альпійськими лугами. Вище 2250 м рослинність стає бідною, переважають голі скелі, місцями покриті мохом і лишайниками. Входить до складу Татранського національного парку. |
 Геотермальна електростанція – теплова електростанція, яка використовує теплову енергію термальних вод Землі для вироблення електроенергії і теплопостачання. В комплекс споруд входять: бурові свердловини, що виводять на поверхню пароводяну суміш або пару; пристрої газового і хімічного очищення; електроенергетичне устаткування; система технічного водопостачання і ін. Такого виду електростанції відносно прості в експлуатації, але малоекономічні. |
 Гібралтарська протока – між південним краєм Піренейського півострова (Європа) і північно-західною частиною Африки, сполучає Атлантичний океан і Середземне море. Довжина 59 км, ширина 14–44 км. Якнайменша глибина – на фарватері 53 м, найбільша – 1181 м. Система течій в протоці наступна: з Атлантичного океану в Середземне море вода поступає з поверхневою течією в кількості до 55 198 км куб. в рік, ссередня температура води близько 17 °С, солоність вище 36‰. З глибинною течією, що йде уздовж берегів Європи, в Атлантичний океан щорічно йде ок. 51 886 кмі середземноморської води, ср. тем-ра її 13,5 °З, солоність 38%. Різниця обумовлена випаровуванням з поверхні Середземного моря. |
Геологічні опади – продукти геологічних процесів, що відкладаються на поверхні Землі – в континентальних умовах або на дні водних басейнів. Формуються в результаті осідання уламкового матеріалу, випадання з розчинів різних речовин, накопичення продуктів життєдіяльності організмів, тваринних і рослинних залишків. Уламкові осідання складені обламаннями мінералів і гірських порід, що утворилися при руйнуванні (вивітрюванні) більш стародавніх гірських порід і перенесеними на місце відкладення вітром, водою і льодом. В їх складі можуть бути і нові мінерали, що виникли в зоні гіпергенеза. Особливу групу уламкових опадів утворюють продукти вулканічних вибухів – пірокластичні матеріали, перенесені до місця осадження силою вибуху або ін. гіпергенними агентами. |
|