Гавань — захищений від хвиль прибережний водний простір. Місце стоянки суден.
Газова промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займаються видобутком, транспортуванням і переробкою газу.
Галерейні ліси – розташовані вузькими смугами уздовж рік, що течуть серед безлісних просторів у посушливих областях саван і пустель.
Галузь господарства — сукупність підприємств, які виробляють однорідну продукцію і різняться характером виконуваних функцій.
Гейзер – джерело, що періодично викидає фонтани гарячої води й пари
Генералізація картографічна – добір, узагальнення, виділення головних типових рис зображуваних об'єктів відповідно призначенню, масштабу, змісту карти, особливостям картографуючої території й самого об'єкта, ступеня їхньої вивченості.
Генетичні горизонти – взаємообумовлена грунтоутворюючим процесом послідовна система ґрунтових горизонтів, що розрізняються за морфологічними ознаками (фарбуванню, структурі, гранулометричному складу, додаванню, ступеню ущільнення, новотворам і включенням), складом й властивостями, характерна для різних умов ґрунтоутворення й ґрунтів, які формуються.
Герцинська складчастість – сукупність процесів інтенсивної складчастості, здіймання і могутнього кислого (гранітоїдного) магматизму палеозойських геосинкліналейv
Географічна довгота — величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до заданого місця.
Географічнa карта – відбиває розміщення, властивості, зв'язки й динаміку природних, соціально-економічних, природно-техногенних геосистем й їхніх компонентів.
Географічна оболонка – оболонка Землі, що включає земну кору, гідросферу, нижню частину атмосфери, ґрунтовий покрив і всю біосферу.
Географічна широта — величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданого місця.
Географічне положення – положення географічного об'єкта на поверхні Землі в рамках заданої системи координат і стосовно кожного розташованим за межами його данних, що мають прямий або непрямий вплив на даний об'єкт.
Географічне середовище – земне оточення людського суспільства, частина географічної оболонки, у тому або іншому ступені освоєна людиною й залучена в суспільне виробництво й соціально-культурну діяльність людства.
Географічний детермінізм – світоглядна концепція, що пояснює соціально-економічний розвиток народів і країн світу географічним фактором – географічним положенням, рельєфом, кліматом, водними, ґрунтово-рослинними й мінеральними ресурсами.
Географічний підхід – загальнонауковий метод, що сполучає при аналізі будь-якої території (малого ареалу й населеного пункту, району, країни, об'єднання країн, континенту, глобальної системи) дві вимоги: облік простору й комплексність – «від геології до ідеології», за Н. Н. Баранським.
Географічний поділ праці – історично сформована й мінлива в часі спеціалізація географічних таксонів різного рангу (міст, районів, держав й їхніх об'єднань) на тих або інших видах економічної діяльності.
Гегографічний поссібілізм – напрямок у географії, що виник на рубежі 19–20 століть як реакція на тверді положення географічного детермінізму у вигляді географічної інтерпретації філософської концепції про волю вибору між наявними можливостями.
Географічний пояс — найбільший (після географічної оболонки Землі) природний комплекс планети.
Географічні координати – широта й довгота, кутові величини, що визначають положення точки на земній кулі щодо екватора й початкового меридіана.
Географія – наука (точніше, система природних і суспільних наук), що вивчає функціонування й еволюцію географічної оболонки, взаємодію й розподіл у просторі її окремих частин і компонентів – з метою наукового обґрунтування територіальної організації суспільства, розміщення населення й виробництва, ефективного використання природних ресурсів, збереження середовища перебування людини, створення основ стратегії екологічно безпечного стійкого розвитку суспільства.
Географія грунтів – область ґрунтознавства, що вивчає загальні закономірності розподілу ґрунтів, а також ґрунтовий покрив окремих регіонів і планети в цілому (педосферу).
Географія культури — розділ соціальної географії, що вивчає територіальні особливості матеріальної та духовної культури.
Географія міграцій населення — розділ економічної та соціальної географії, який вивчає механічний рух (переміщення) населення.
Географія міст — розділ економічної та соціальної географії, що вивчає географію міських поселень.
Географія населення – галузь соціально-економічної географії, що вивчає закономірності й просторові особливості формування й розвитку сучасного складу населення й місць його перебування в різних історичних, соціокультурних, економічних і природних умовах.
Географія промисловості – галузь соціально-економічної географії, що вивчає територіальну структуру промислового виробництва, закономірності й просторові особливості розвитку промисловості в цілому, груп галузей, окремих галузей і виробництв – на локальному, районному, національному, міжнаціональному (регіональному) і глобальному рівнях.
Географія релігій — розділ соціальної географії, що вивчає розміщення різних релігій і релігійних сект залежно від соціально-географічних, етнічних і політичних чинників.
Географія світового господарства – галузь соціально-економічної географії, що вивчає сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, господарську діяльність великих регіонів, регіональних об'єднань і союзів, транснаціональних корпорацій, їхній розвиток у ході міжнародного поділу праці.
Географія сільського господарства – галузь соціально-економічної географії, що вивчає закономірності й особливості територіальної диференціації сільськогосподарського виробництва (природні й соціально-економічні фактори його розміщення, умови й специфіку розвитку в різних країнах і районах, типологію й сільськогосподарське районування різних територій, розміщення окремих галузей сільського господарства, взаємозв'язку з іншими компонентами аграрно-промислового комплексу).
Географія сфери послуг – галузь соціально-економічної географії, що вивчає закономірності й особливості розвитку територіальної структури третинного сектора економіки – невиробничої сфери, або сфери послуг, – у різних країнах і регіонах, у різних природних, соціально-економічних і демографічних умовах, при різних формах розселення і як компонент соціальної інфраструктури.
Географія транспорту – галузь соціально-економічної географії, що вивчає територіальну структуру транспорту, закономірності й особливості його розміщення, ступінь транспортної забезпеченості територій.
Географія трудових ресурсів — розділ географії населення, що вивчає розміщення, вікову і освітню структуру працездатного населення, його кваліфікацію тощо.
Геодезичні пристрої – механічні, оптико-механічні, електронні й радіоелектронні прилади, використовуються для виміру на місцевості довжин ліній, кутів і висот (перевищень).
Геодезія – наука, що вивчає форму, розміри й гравітаційне поле Землі, а також технічні засоби й методи вимірів на місцевості.
Геоекологічна ситуація — стан забруднення навколишнього природного середовища.
Геоекологія— наукова дисципліна, що досліджує просторову взаємодію людини з навколиннім середовищем.
Геозображення – будь-яка просторово-часова, масштабна, генералізована модель земних (планетних) об'єктів або процесів, представлена в іконічній (образної) формі
Геоіконіка – наукова дисципліна, що розробляє загальну теорію геозображень, методи їхнього аналізу, перетворення й використання в науковій і практичній діяльності.
Геоінформаційне картографування – особливий напрямок картографії й геоінформатики, суть якого - автоматизоване створення й використання карт на основі географічної інформаційної системи, баз даних і баз знань (географічних, екологічних й інших).
Геокриологія (мерзлотоведення) – наука про мерзлі ґрунти й гірські породи, процесах їхнього утворення, історії розвитку й умовах існування, а також явищах, пов'язаних із процесами промерзання, відтавання й перетворення мерзлих товщ.
Геологічні опади – продукти геологічних процесів, що відкладаються на поверхні Землі – в континентальних умовах або на дні водних басейнів. Формуються в результаті осідання уламкового матеріалу, випадання з розчинів різних речовин, накопичення продуктів життєдіяльності організмів, тваринних і рослинних залишків.
Геологія – система наук про історію розвитку Землі й про її внутрішню будову.
Геоморфологічна карта – характеризує рельєф земної поверхні (суші й дна океанів) з погляду його зовнішнього вигляду (морфології й морфометрії), генезису, віку, історії розвитку й сучасних рельєфоутворюючих процесів.
Геоморфологія – наука про рельєф земної поверхні (суші, дна океанів і морів).
Геополітичне положення (ГПП) країни — це місце країни на політичній карті світу відносно до центрів економічного та політичного впливу.
Геосфери – концентричні кулі (внутрішні і зовнішні оболонки), на які розділяється речовина Землі.
Геотектоніка (тектоніка) – галузь геології, що вивчає структуру, рух і розвиток твердої оболонки Землі – літосфери, що складається із земної кори й верхньої мантії.
Геотермальна електростанція – теплова електростанція, яка використовує теплову енергію термальних вод Землі для вироблення електроенергії і теплопостачання.
Геофізика (фізика Землі) – комплекс наук, що вивчають фізичні властивості Землі в цілому й фізичні процеси, що відбуваються в її оболонках.
Геофізичні методи – дослідження земної кори, використовуються в геофізиці.
Гирло річки — місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.
Гігрометр — прилад для визначення вмісту водяної пари у повітрі.
Гідросфера— водна оболонка Землі, до складу якої входять океани і моря, материкові води, в тому числі і льодовики.
Гідроаккумулююча електростанція (ГАЕС) – гідроелектростанція, яка перекачуванням води з нижнього басейну у верхній накопичує (акумулює) надмірну енергію, що виробляється іншими електростанціями, коли попит на електроенергію малий (наприклад, вночі).
Гідроелектрична станція (гідроелектростанція, ГЕС) – електростанція, що виробляє електричну енергію в результаті перетворення енергії водного потоку.
Гідрологічна станція: 1) установа по вивченню гідрологічного режиму водних об'єктів на певній території і по оперативному обслуговуванню запитів на гідрологічну інформацію; 2) місце з певними координатами у водоймищі, де проводяться гідрологічні нагляди.
Гілея ("ліс") — вологі ліси у приекваторіальних районах. Характеризується багатим видовим складом, багатоярусністю.
Гіпоцентр — область в надрах Землі, де виникає землетрус.
Гірська країна – обширна територія, зайнята горами, має певні межі і географічну назву
Гірська система – гори (або їх більша частина), з'єднані територіально, що мають загальну причину походження, і володіють морфологічною єдністю.
Гірський вузол – область перетину або стику двох або більшого числа гірських хребтів.
Гірський пояс – декілька гірських систем, витягнутих в суцільну або переривисту, але все таки єдину смугу, що протягується через більшу частину континенту або через декілька континентів на багато тисяч або навіть десятки тисяч кілометрів.
Гірський хребет – велика позитивна форма гірського рельєфу, довжина якої у декілька разів перевищує ширину.
Гірські льодовики – наземні льодовики, що залягають в горах. Їх форма залежить від навколишнього рельєфу, а рух визначається нахилом поверхні.
Глобальний — а) взятий в цілому, загальний; б) поширений на всю земну кулю.
Глобальні проблеми — називають такі, що, по-перше, стосуються всього людства, всіх країн, народів і соціальних верств; по-друге, призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку їх загострення можуть загрожувати існуванню людської цивілізації; по-третє, вимагають для розв'язання співпраці в загальнопланетарному масштабі, спільних дій урядів та народів.
Глобус — модель земної кулі з контурами суходолу й водних просторів.
Горизонт — частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості.
Горизонталі — лінії на планах місцевості та географічних картах, що з'єднують точки земної поверхні, які лежать на одній висоті над рівнем моря.
Грабен ("рів") — витягнута ділянка земної кори, опущена внаслідок тектонічних рухів стосовно оточуючої території по розломах.
Градусна сітка — сітка на географічній карті чи на глобусі, що утворюється від пересічення меридіанів з паралелями.
Грунт — поверхневий шар земної кори, сформований внаслідок взаємодії природних компонентів (повітря, води, організмів тощо), якому властива родючість.
Грунтові ресурси — різноманітні грунти, які можуть бути використані або використовуються у землеробстві.
Грунтоутворення — складний і тривалий процес перетворення верхнього шару гірської породи на грунт під впливом природних чинників. У цьому процесі беруть участь усі компоненти природи.
Гумус (перегній) — органічна, звичайно темного кольору, частина верхнього шару ґрунту, що утворюється внаслідок складних хімічних процесів.
Густота населення — відношення кількості постійного населення до одиниці площі. Визначається кількістю чоловік на 1 кв. км.