Володимирська. Вона ж Михайлівська гірка
Отже, всі столичні гори розташовані виключно на правому березі, що в принципі й не дивно. Як запевняють географи, у всіх річок, поточних як і наш Дніпро, з півночі на південь, правий берег буде горбистим, а лівий - пологим, що пояснюється обертанням Землі, потроху «зрушуючим» ріки. І звичайно ж, насамперед над річкою ми бачимо Володимирську гірку з парком, розбитим тут ще в 30-40-х роках XVIII століття. У давнину ця місцевість називалася Михайлівською горою - від розміщеного на її вершині Михайлівського монастиря. Теперішнє ж назва закріпилася за ним почасти завдяки генерал-губернатору Дмитру Бібікову, в оточенні якого народилася ідея поставити на горі над Хрещатиком пам'ятник князю Володимиру.
У 1872 році на Володимирській гірці була побудована перша в місті водонапірна вежа. А за дев'ять років до того розкішний вигляд Дніпра, який відкривався з Володимирської гірки, підштовхнув підприємця Василя Кокорева на своєрідний подвиг. Він виділив місту зі своїх заощаджень тисячу рублів на будівництво альтанки, з якою городяни могли б милуватися панорамою Лівобережжя. Але сталося так, що потім комерсанту довелося виїхати. А місто благополучно про гроші ... забув. Про ідею згадали лише через тридцять років, коли розглядалося питання про проект благоустрою вулиць. Альтанки, зроблені варшавською фірмою «Гостинський і К», встановили в тому місці, де і пропонував це зробити Кокорев.
У 1900-х роках Володимирська гірка прикрасилася ще одним нововведенням - Михайлівським електричним підйомником - так називалося те, що ми сьогодні знаємо як фунікулер. За час свого існування цей вид транспорту називався ще й на англійський манер «елеватором», деякий час носив ім'я лідера повстання на «Арсеналі» Андрія Іванова. У 1902 році тут був споруджений і простояв майже тридцять років критий павільйон «Голгофа» з панорамою, що зображувала розп'яття Христа.
Занадто багато «місць для відьом»
Є ще одна гора недалеко від Дніпра, пов'язана з величезною кількістю легенд і всілякою чортівнею, - Лиса, розташована між Теличкою, Саперна Слобідка та Багриновою горою. Дивно те, що такими іменами - Лиса гора - у різні роки називалися різні, досить віддалені один від одного місцевості: верхня частина згаданої вже Володимирської гірки, піщана місцевість між Микільської Слобідкою і Вигурівщина, а також гора Юрковиця. Важко сказати, що послужило причиною недоброї слави цієї місцевості. Швидше за все, вона пов'язана з побудованими тут у другій половині ХІХ століття укріпленнями Нової Печерської Фортеці - так званим Лисогорським фортом, який на початку ХХ століття використовувався як в'язниця. Тут на шибеницях стратили державних злочинців, серед яких був і вбивця Столипіна Дмитро Багров.
Як би там не було, сьогодні залишки форту приваблюють сюди безліч цікавих туристів, особливо тих, хто цікавиться фортифікаційними спорудами - благо тут залишилися патерни, стіни, гідротехнічні споруди, насипані вручну вали більш ніж сторічної давнини. Крім того, Лиса гора - улюблене місце збору всіляких реставраторів історичних костюмів, неоязичників і ще багато якої альтернативної молоді.
Але якщо вже десь і вдалося розвернутися фортифікаторам в повну силу - так це, звичайно ж, на Черепановій горі, названій так на ім'я губернатора Павла Черепанова (тут була його садиба). На горі знаходяться основні будови Нової Печерської фортеці, комплекс яких сьогодні входить до музею-заповідника «Київська фортеця». Біля підніжжя гори починалася еспланада - пусте, незабудоване місце між цитаделлю і містом, про що нагадує назва вулиці Еспланадній, що простягнулася в районі нинішньої станції метро «Палац спорту».
Схили Черепанової гори в 1913 році були прикрашені павільйонами Всеросійської промислової виставки, створеними за проектами відомих архітекторів Городецького, Кобелєва та Журавського. У 1913 році розпочався другий її етап - Всеросійська промислова і сільськогосподарська виставка, яка прийняла близько мільйона відвідувачів. Її учасники прибули з багатьох міст Російської імперії, з Америки, Англії, Німеччини, Франції, Швеції та інших країн. На початку ХХ століття частина Черепанової гори стала парком, який нарекли Олексіївським. І незважаючи на постійні перетворення гірського ландшафту, до наших днів дійшли десять столітніх дубів, посаджених колись уздовж паркової алеї.
Старий Київ, розкинувся навколо «граду Володимира», являє собою вкрай пересічену, порізаний ярами місцевість, причому у кожної гори тут є по кілька назв. Наприклад, часто плутають поняття Дитинець і Дитинка. У принципі, Дитинець - це укріплена частина старого Києва на Старокиївській горі, що розташовувалася там, де сьогодні знаходиться історичний музей і залишки Десятинної церкви.
У той же час, Дитинка - це гора між урочищем Гончарі-Кожум'яки .Урочище - відмінне зелене місце в центрі міста, куди легко добратися з Великої Житомирської вулиці, чим і користуються всілякі любителі творів Джона Толкієна, а також етнічної музики. Старокиївською іноді називають Замкову гору - напевно, рекордсменку по кількості імен, адже на ряді карт її називають ще й Киселівка. Те ж саме і з горою над замком Річарда - для одних вона носить назву Андріївська, для інших - Уздихальниця. Колись вона становила єдине ціле з Замковою горою, але після того, як був прокладений Андріївський узвіз, різниця між горами стала зримою.
А на Байковій - некрополь
До речі, якимось чином не стала фортецею ще одна київська гора - Байкова. Відомо, що форти, подібні Лисогірській, планувалося побудувати і тут, але ідея чомусь залишилася нереалізованою. Власне, ця височина на території між Батиєвою горою, Протасовим Яром. Нинішня її назва з'явилася, очевидно, після 1830-го року, коли місцевість була подарована учаснику Вітчизняної війни 1812 року генералу Байкову, який заснував тут хутір. А через рік на частини земель цього хутора було облаштовано нинішнє відоме кладовище. А що стосується хутора, то сьогодні його залишки можна знайти між цвинтарної стіною і вулицею Кіровоградської.
Прогулюючись вулицями Забайковья, ловиш себе на думці, що з часів бравого генерала тут, напевно, не багато чого змінилося.
Батиєва загадка
Є в Києві гори з дуже давніми іменами - наприклад, Батиєва і Багринова.
Батиева гора відома тим, що з її вершини можна оглядати практично все місто. За легендою, тут під час штурму Києва нібито знаходився ханський намет, але історики в переважній більшості своїй висміюють цю теорію. Років сто тому ці землі називалися Батиєвими могилами. Історик Закревський, зокрема, пише про «кургани за Либіддю вздовж Васильківської дороги, що носять назву Батиєві». Цілком можливо, що дійсно тут свого часу були поховані якісь чи монгольські, або навіть половецькі князі, які у народу асоціювалися з найвідомішим в Києві монголом - Батиєм. Втім, ні про які кургани тут давно вже нічого не нагадує ...
Багринова гора - це місцевість, що тягнеться від проспекту Науки вздовж вулиці Лисогірська. Назва відома ще з ХІ століття, коли князь Всеволод Ярославич передав ці землі Видубицькому монастирю. Цікаво, що за радянської влади було кілька спроб адміністративно перейменувати місцевість. Деякий час вона носила ім'я Микити Хрущова, потім називалася Жовтневою - але ці назви вже в значній мірі призабули.
Вовчі гори, яких немає
Взагалі-то гір у Києві набагато більше, ніж це може бути згадано в довідниках. Давати чи не давати тій чи іншій височини гордий статус гори - це справа самих городян. Наприклад, Печерськ лежить дуже високо над Дніпром, але слово «гора» по відношенню до Печерських пагорбів не прижилося. У деяких джерелах можна знайти згадку про Левашовські гори на Липках (нинішня Шовковична вулиця колись носила ім'я відомого київського губернатора графа Левашова), але воно так і не стало загальновживаним.
Але якщо на Подолі чи Печерську можна побачити реальні зримі гори, то у західній частині міста є місцевості, у назві яких є слово «гора». Але якісь серйозні височини на місцевості дуже важко відшукати. Зокрема, це стосується Вовчої гори на території колишнього однойменного хутора на Нивках. Хоч скільки завгодно можете ходити вздовж вулиці Черняховського - ніяких «гір» ви не побачите. Пагорби, що були колись на місцевості, зрізали при будівництві мікрорайону, який повністю поглинув собою хутір. А старе ім'я ще довгий час залишалося в назві вулиці Вовчегірської, пізніше з не зовсім зрозумілою метою перейменованої до Естонської. До речі, ця місцевість добре знайома любителям серіалу «Повернення Мухтара» - значна його частина була відзнята саме тут. Зокрема, під російський райвідділ міліції «загримували» будинок тутешнього довгобуду.
