 Тянь-Шань
- гірська країна в Центральній Азії. Західна частина знаходиться
на тер. Киргизії, Казахстану, Узбекистану і Таджикистану, східна частина – в Китаї. Розташований
між 40 і 45° півн. ш., 67 і 95° східн д., протягнувшись в широтному напрямку
на 2450 км, в тому числі в межах середньоазіатських держав на 1200 км. На Півночі
через хребет Боро-Хоро з'єднується з Джунгарським Алатау, на Півдні пов'язаний з
Алайським хребтом гірської
системи Гиссаро-Алаю. Західний Тянь-Шань із Півночі
обмежений Ілійською, а з Півдня Ферганською
улоговинами, Східний Тянь-Шань – відповідно
Джунгарській і Кашгарській улоговинами. Складається з гірських
ланцюгів, витягнутих переважно в широтному і
субширотному напрямі; лише на межі з Китаєм проходить Меридіональний хребет
з найвищими вершинами Тянь-Шаню: піком Томур,
або Перемоги (7439 м), і Хан-Тенгрі (6995 м). Китайська назва Тянь-Шаню –
«Небесні гори».
На Півночі Західного Тянь-Шаню знаходяться хребет
Кетмень, Заїлійський Алатау, Кюнгей-Ала-Тоо і Киргизький; на західному краї виділяється Таласський Алатау з примикаючими до нього хребтами
Чаткальським, Пськемським, Угамським і Каратау; в центр. частини, до Півдня від Іссик-Кульської улоговини,
лежать хребти Ферганський, Какшаал-Тоо,
Терськей-Ала-Тоо і масив Ак-Шийрак, а також більш короткі хребти Борколдой, Джетім-Бель, Ат-Баши і ін.
В
Східному Тянь-Шані чітко виражено дві смуги
гірських хребтів, розділені широтно витягнутою смугою долин і улоговин. Висота
гол. хребтів 4000–5000 м, окремі вершини підіймаються до 6500 м і більш. Північний
гірський ланцюг
протягується від південних відрогів
Джунгарського Алатау до західної околиці Гобі. В її склад входять хребти: Боро-Хоро,
Ерен-Хабірга, Богдо-Ула, Баркельтаг, Карликтаг. Південний гірський ланцюг
коротший, до нього відносяться що знаходяться
на межі з
Китаєм хребти Кетмень, Меридіональні, а також Халиктау, Нарат, Саармін,
Куруктаг. Біля підніжжя Східного Тянь-Шаню розташована
Турфанська западина з дном на 155 м нижче рівня моря.
Рельєф
переважно альпійський, високогірний, з
льодовиковими формами, на схилах – грандіозні осипи, вище 3200 м поширена багаторічна мерзлота, на висоті 3000–4000 м нерідкі
вирівняні поверхні – сирти. В середньогір’ях і низькогір’ях
– селеві конуси винесення. Біля підніжжя
багатьох хребтів – смуги перед гір (прилавки,
або адири). між
гірські (Ферганська, Іссик-Кульська, Наринська і ін.) і околичні
(Чуйська, Таласька, Ілійська і ін.) западини мають плоскі або
слабко-покриваються горбами поверхні з
річковими долинами, озерами і болотами. На Тянь-Шані часті землетруси. Багато
корисних копалин: ртуть, сурма, свинець, цинк, срібло, вольфрам, фосфорити, мінеральні води; в улоговинах – поклади
нафти (зокрема, у Ферганській долині), бурого і кам'яного вугілля.
Клімат різко континентальний. Основна
частина гір лежить в помірному поясі, хребти південно-західної
частини випробовують
вплив сухих субтропіків. В нижньому поясі гір сер. температура липня
20–25 °С, в сер. поясі 15–17 °С, біля
підніжжя льодовиків 5 °С і нижче. Сер. температура січня –6
°С і нижче, в середньогір’ї можлива відлига.
Кількість опадів росте з висотою (від 300 мм в передгір'ях до 1000 мм в рік у
високогір'ї). Багато сніжників, гори
лавинонебезпечні. Обширне заледеніння: в межах
середньоазіатських країн налічується близько
7600 льодовиків загальної пл. 7310 квадр. км,
на тер. Китаю відомо близько 8900 льодовиків на пл. 9190 квадр. км. Численні долинні, карові і
висячі льодовики, а у Внутрішньому Тянь-Шані – льодовики плоских вершин. Найбільші льодовики (Південний і Північний Енгільчек,
Каїнди, Мушкетові) дендритового типу.
Річки Тянь-Шаню належать
внутрішнім бас. Центр. Азії: Нарин, Сари-Джаз, Сирдар’я, Або, Чу, Тарім,
Кончедар’я. В між гірських западинах розташовані озера Іссик-Куль, Баграшкель, Сонг-Кель,
Чатир-Кель, Баркель. Чітко виражена висотна
поясна ландшафтів. На підгірних рівнинах і в низьких передгір'ях – напівпустелі
або пустинні степи з ефемерною рослинністю.
Вище 900–1200 м – злаково-різнотравні степи на Півночі
і високо травні напівсавани на Півдні. Вище 1200–2000 м – лугові степи,
чагарники чагарників і листяні ліси, вище 2000 м що заміщаються хвойними лісами
з ялини і ялиці. На висоті 2800–3400 м – субальпійські
і альпійські луги, переважно на північних схилах; на сиртах – ландшафти холодних
пустель. Вище 3600–3800 м – ландшафти нивально-гляціального пояса, вічні сніги і льоди.
В
межах передгірних і низькогірних р-нів Тянь-Шаню
мешкають джейран, тхір, заєць-толай, ховрах,
тушканчики і др.; в середньогір’ї мешканці лісу – кабан, рись, бурий ведмідь, борсук,
вовк, лисиця, куниця, косуля і др.; у високогір'ї – бабаки, полівки, гірські козли (теке),
гірський баран (архар),
горностай, зрідка сніжний барс. На Тянь-Шані
значні території, що особливо охороняються, зокрема ряд
заповідників: Іссик-Кульській, Алма-Атинській, Аксу-Джабагли, Сари-Челекський,
Чаткальський, Беш-Аральський і ін.
Джерело: |
