Модринники (модринові ліси) - світлохвойні ліси з
пануванням модрини в деревному ярусі. Широко поширені в холодних і помірних
областях тайги Північної півкулі і в горах в Росії, Канаді, невеликими
ділянками в Китаї і країнах Західної Європи. В Росії 41 % лісів – модринники,
зустрічається 7 видів модрин, переважають сибірська і даурська. Модрина дуже невибаглива і морозостійка; займає такі великі площі
тому, що росте в дуже суворих умовах, де в неї немає конкурентів: 80 % модринників знаходиться в зоні вічної мерзлоти. Модринники –
самі північніші ліси планети (урочище Ари-Mac, Таймирський заповідник). В
різних умовах модрина має і різний вигляд: на верхній межі
лісу в горах або на Півночі це чагарник (стланик), що стелиться, в сприятливих умовах –
високе дерево з розкидистою кроною. Модрина –
піонер лісу. Вона легко поселяється на оголених ділянках, після пожеж або вирубок.
Молоді дерева швидко ростуть і не бояться
морозів. Але якщо під їх запоною поселяться колишні «господарі»
– ялина і ялиця, то з часом вони витіснять
світлолюбну модрину. Деревина модрини міцна, пружна, тверда, довговічна;
використовується для підводних споруд (на
модринових палях були побудовано багато міст, напр. Венеція, Санкт-Петербург), в кораблебудуванні, для виготовлення меблів і
як сировина для целюлозно-паперового і гідролізного виробництва. При підсочці стовбура дає цінну
живицю (терпентин), з якої одержують скипидар і каніфоль. Проте на модринниках в меншій мірі, ніж на інших
лісах, позначився господарський вплив людини, тому що вони розташовані в основному в важкодоступних р-нах, де
єдиний транспорт – річки, а деревина модрини важка, і колоди при сплаві тонуть. Модрину намагалися розводити відвіку.
На карельському перешийку, біля поселення Рощино, росте
250-річний модринник, посаджений ще по вказівці Петра I. Він вважав модрину дуже важливим і цінним для Росії деревом і рекомендував розводити її
біля нової столиці. Зараз ці 40-метрові дерева
ледве можуть обхватити 2 людини. Модрини дуже
декоративні, їх культивують в садах і парках.
