Балеарські острови - група островів в західній частині Середземного моря, в 200 км на схід від Піренейського
півострова; автономна область Іспанії. Назва островів відома з часів
фінікійців. Включає великі острови Мальорка, Мінорка і групу Пітіусських островів
(найбільший тут о. Івіса). Пл. більше 5 тис. квадр. км; нас. близько 800 тис.
чол. Горбисто-низькогірний рельєф; на Північному Заході о. Мальорка – гірський
хребет висотою до 1445 м, на о. Мінорка – плато висотою до 358 м. Розвинений
карст. Клімат середземноморський, з жарким,
сухим літом і вологою, теплою зимою; опадів
400–600 мм в рік. Гаї кам'яного дуба і алеппської
сосни, чагарники колючих чагарників – маквису, гариги, карликової пальми. Виноградники, цитрусові
плантації, оливкові гаї. Рибальство. Зона відпочинку і туризму. Морські курорти
з тривалим купальним сезоном. Адміністративний
центр – Пальма-де-Мальорка (на о. Мальорка). До 201 р. до н.е. Балеарськими островами
володів Карфаген (заснований в 825 р. до н. е.), з
123 р. до н.е. – римляни. В 5–8 ст. острови захоплювали
вандали, Візантія, Франкське королівство. З
798 р. ними володіли араби. З 15 ст. (з невеликими перервами) у складі Іспанії. Балеарські
острови були одними з гол. центрів піратства і работоргівлі.
