 Льодовий
затор - багатошарове скупчення
крижин в руслі, затрудняючи живий перетин і що
викликає підйом рівня води на заторній ділянці
річки. Затори формуються в місцях, де розкриття річки затримується
через підвищену товщину і міцність крижаного покриву (в
місцях зажорів під час замерзання), а також внаслідок заклинювання русла крижаними полями в місцях перегину нахилу
(з великого на малий) або затруднення його специфічними
русловими формами (поворотами, островами і т. інше). На заторних ділянках великих
річок зосереджується від 50 до 200 млн. куб. м
льоду.
При формуванні сильних заторів заторний рівень річки підіймається на 5–10 м, середніх – від 3 до 5 м,
слабких – до 3 м. Найбільшою стійкістю (більше
3 діб) і високими заторними підйомами рівня води відрізняються затори, що утворюються
вище за ділянку з непорушеним крижаним покривом при
дружному формуванні весняної повені і витратах води, близьких до максимальних. Велика
повторюваність заторів льоду і заторні рівні на
5–10 м спостерігаються на великих річках, поточних
з Півдня на Північ, а також на річках, верхів'я яких знаходяться
в горах, а пониззя – на рівнині. На цих річках
максимальні заторні рівні перевищують підйом води у весняну повінь. Затори являють серйозну небезпеку, викликаючи
катастрофічні повені.
Руйнування
заторів відбувається як під дією сили потоку води,
так і під впливом сонячної радіації і паводочних
вод, сприяючих зниженню міцності льоду в заторах
і розмиву скупчень льоду. Прорив заторів, тобто
відновлення руху льоду
на заторній ділянці, відбувається переміщенням великих мас льоду із швидкістю більше 1,5 м/с і утворенням на берегах
навалювань льоду висотою більше 3 м.
Джерело: | 
