 Заповідники (державні природні заповідники) – природоохоронні, науково-дослідні й еколого-просвітительські установи, створені з метою вивчення природного ходу природних процесів й явищ, збереження генетичного фонду рослинного й тваринного світу, окремих видів і співтовариств рослин і тваринних, типових й унікальних екологічних систем.
У Росії це традиційна й найбільш тверда форма територіальної охорони природи, що має пріоритетне значення для збереження біологічної розмаїтості. Особливо охоронювані природні комплекси й об'єкти (земля, надра, води, рослинний і тваринний світ), що перебувають на території заповідників, повністю вилучаються з господарського використання й надаються в користування (володіння) заповідників на правах, передбачених федеральними законами. Вони мають природоохоронне, наукове, еколого-просвітительське значення як зразки природнього природного середовища, типові або рідкі ландшафти, місця збереження генетичного фонду рослинного й тваринного світу.
На початку 2001 р. у Росії діяло 99 заповідників загальної площею 33,5 млн. га, що становить близько 1,6 % всієї території Російської Федерації, у тому числі морської акваторії – 6,5 млн. га. 21 російських заповідників мають міжнародний статус біосферних резерватів (див. Біосферні заповідники), 7 перебувають під юрисдикцією Всесвітньої конвенції про збереження культурної й природної спадщини, 10 попадають під юрисдикцію Рамсарською конвенцією (конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення), 4 – Окський, Тебердинський, Центрально-Чорноземний і Костомукшський – мають дипломи Ради Європи.
Джерело: | 
