 Вологі екваторіальні ліси – вічнозелені ліси, переважно в екваторіальному, рідше в субекваторіальному поясах на півночі Південної Америки, у Центральній Америці, у Західній Екваторіальній Африці, в Індо-Малайському регіоні. В басейні Амазонки вони одержали назву гелія, сельва. Поширені в областях з річними сумами опадів більше 1500 мм, відносно рівномірно розподілених по сезонах. Характерно велика розмаїтність видів дерев: на 1 га зустрічається від 40 до 170 видів. У більшості дерев стовбури прямі, колоновидні, гілкуються тільки у верхній частині. Самі рослі дерева досягають висоти 50-60 м, дерева середнього ярусу - 20-30 м, нижнього - близько 10 м. У багатьох дерев є досковидний корінь, що піднімається іноді на висоту 8 м. У болотистих лісах у дерев з'являються ходульні коріння. Зміна листя в різних видів дерев відбувається по-різному: одні скидають листя поступово протягом року, інші тільки в певні періоди. Молоде листя, що розпускається, спочатку висить, як зів'ялі, різко відрізняючись забарвленням, для якого характерний широкий спектр квітів - від білого й блідо-зеленого до малинового й бордового. Так само неоднаково відбувається цвітіння й плодоносіння: безупинно протягом року або періодично - один або кілька разів у році. Часто на одному дереві можна побачити гілля із плодами, квітками й молодими листами. Для багатьох дерев характерне кауліфлорія - утворення квіток і суцвіть на стовбурах і безлистяних ділянках гілок. Густі крони дерев майже не пропускають сонячне світло, тому під ними дуже мало трав і чагарників.
В екваторіальних лісах безліч ліан, переважно із деревоподібними стеблами, рідше трав'янистиим. Їхні стовбури досягають у діаметрі 20 см, а листя підняті на висоту крон дерев. Одні ліани, наприклад пальми-ротанги, опираються на стовбури дерев короткими пагонами або особливими виростами; інші, наприклад ваніль, закріплюються придатковими коріннями; однак більшість тропічних ліан кучеряві. Нерідкі випадки, коли стовбур ліани настільки міцний, а крона так тісно сплетена з декількома деревами, що обплетене нею дерево після загибелі не падає.
Дуже різноманітні й численні епіфіти – рослини, що ростуть на стовбурах, гілках, і епіфіли – на листях дерев. Вони не висмоктують у рослини-хазяїна живильні соки, а використовують його тільки як опору для росту. Епіфіти із сімейства бромілієвих накопичують воду в розетках листів. Орхідеї запасають живильні речовини в потовщених ділянках пагонів, коріннях або листях. Гніздові епіфіти, наприклад папороті «пташине гніздо» й «оленячі роги», накопичують ґрунт між коріннями, епіфіти-бра – під прилягаючими до стовбурів дерев листами. В Америці епіфітами є навіть деякі види кактусів. Вологі екваторіальні ліси по-хижацькому винищувалися й продовжують винищуватися. До теперішнього часу їхня площа вже скоротилася вдвічі й продовжує зменшуватися зі швидкістю 1,25 % у рік. У них живе більше 2/3 всіх видів рослин і тварин Землі, багато хто з яких гинуть, навіть ще не будучи відкритими й дослідженими людиною. На місці знищеного пралісу починають рости низькорослі й дуже бідні видами лісу з швидкорослих дерев. При регулярних пожежах і вирубках вторинні ліси заміняються саванами або чистими заростями злаків.
Джерело: |
