Штандортна теорія – теорія оптимального розміщення виробництва з погляду найменших витрат. Запропонована А. Вебером. Основна ціль – визначити головні фактори розміщення виробництва й закономірності, по яких вони діють, у математичній формі. Основне припущення: задана господарсько відособлена територіальна область, що не має яких-небудь зв'язків з іншими територіями; відсутні риси господарства, успадковані від минулих епох; задано: розміщення сировинної бази, центри споживання промислової продукції й обсяги попиту; рівні зарплати й інтенсивності праці фіксуються й залишаються постійними, що приводить до сталості питомих витрат на оплату праці в кожному місці; трудові ресурси не мобільні, але необмежені. Розглянуто єдиний вид транспорту – залізничний; виробництво розглядається як єдиний процес, не розділений на окремі стадії, і не явно використані положення економічної рівноваги. Після аналізу сукупності факторів розміщення (витрати на землю, основний капітал, сировина й енергоресурси, праця, транспорт, відсоток на позиковий капітал й амортизацію) Вебер виділив 2 основи фактору – транспортні витрати (транспортна орієнтація) і витрати на робочу силу (орієнтація на трудові ресурси). Похідний 3-й фактор, що враховує регіональні сили, – агломерація. Для моделювання штандортної теорії як основний був узятий транспортний фактор, що визначає формування вихідної схеми оптимального розміщення виробництва; тоді розходження у витратах на працю будуть представляти перше відхилення від оптимального по транспортних витратах розміщення, а сукупність агломераційних факторів – друге, що також порушує вихідну схему. В аналізі транспортних витрат важливу роль зіграло поділ ресурсів на локалізовані матеріали і матеріали повсюдного розміщення. Штандортна теорія стала однією з найважливіших частин у класичній теорії розміщення виробництва.
Джерело: |