 Рельєф
- сукупність форм
(нерівностей) земної поверхні, різних по контурах, розмірах, походженні, віці і
історії розвитку. Складається з позитивних
(опуклих) і негативних (увігнутих) форм. По масштабах виділяють планетарні
(найбільші) форми рельєфу – материки і
западини океанів; мегаформи – гірські пояси і країни, обширні
рівнини; макроформи – гірські хребти, піднесеності,
западини, великі річкові долини; мезоформи –
окремі гори і горби, тераси в долинах, дюни; мікроформи – горби, купина,
западини; наноформи, вимірювані
міліметрами і сантиметрами.
Земна
поверхня з властивим їй рельєфом є поверхнею взаємодії всіх оболонок Землі – літосфери, гідросфери, атмосфери, кріосфери і біосфера. Рельєф земної кулі створюється і
перетвориться трьома групами чинників і
процесів: внутрішньо земними (ендогенними) – тектонічними рухами в земній корі
і в більш глибоких сферах, вулканізмом; зовнішніми (екзогенними), відбуваються в зовнішніх оболонках; космічними, напр. падінням великих космічних тіл. В результаті взаємодії цих процесів безперервно відбувається циклічемський
кругооберт речовини, що подається з надр Землі до її
поверхні, переміщуваного по ній і поступово що знов
йде в земну кору і під неї. Вітчизняним вченим Н. А. Флоренсовим (1979) була запропонована
теорія літодинамічного (від «літос» – «камінь» і «динаміка» – «рух») круговороту, висхідна (подаюча) гілка якого
ендогенна, а низхідна – екзогенна. Одним з дієвих
результатів цього кругооберту є рельєф земної поверхні. Рельєф грає важливу роль в
житті людства, тому при необхідності людина перетворить деякі його природні
форми, створюючи потрібні ландшафти. При цьому необхідно знати закони,
що управляють процесами рельєфоутворення (їх
вивчає геоморфологія), інакше можна викликати геоморфологічні
процеси, що руйнують оточуюче середовище.
Джерело: | 
