 Національні парки – природоохоронні, еколого-просвітницькі й науково-дослідні установи, території (акваторії) яких включають природні комплекси й об'єкти, що мають особливу екологічну, історичну й естетичну цінність; призначені для використання в природоохоронних, просвітницьких, наукових і культурних цілях і для регульованого туризму. Земля, води, надра, рослинний і тваринний світ, що знаходяться на території національних парків, надаються в користування (володіння) паркам на правах, передбачених федеральними законами. В окремих випадках у межах парків можуть знаходитися земельні ділянки інших користувачів, а також власників. Навколо національного парку створюється охоронна зона з обмеженим режимом природокористування.
За кордоном національні парки - найбільш популярний вид охоронюваних територій. У США історія створення національних парків нараховує більш 100 років. У Російській Федерації національні парки стали створюватися лише з 1983 р. (перші - Сочинський і Лосиний Острів) і з'явилися новою для Росії формою охорони природи. Ідея їх створення пов'язана зі сполученням широкого спектра завдань: охороною природної й культурної спадщини, організацією туризму, пошуком шляхів сталого розвитку території. Нова форма охоронюваних територій дозволяє зберегти як унікальні природні комплекси, так і об'єкти історико-культурного значення. У той же час національні парки передбачають можливість відвідування їх більшою кількістю людей, ознайомлення із природними й історико-культурними визначний пам'ятками, відпочинку в мальовничих ландшафтах. До початку 2001 р. у Російській Федерації було 35 національних парків загальною площею 6956 тис. га (0,4 % тер. Росії).
На території національних парків встановлюється диференційований режим особливої охорони з урахуванням їх природних, історико-культурних і інших особливостей. Виходячи із зазначених особливостей, на території парків можна виділити різні функціональні зони, у тому числі заповідні, з режимом, характерним для природних заповідників (заповідні зони займають у російські національних парках до 64 % території). Навколо парку виділяється також охоронна зона, де господарську діяльність повинна узгоджуватися з адміністрацією парку. Основну частину територію парків (від 50 до 100 %) займають землі, які надаються їм для управління й здійснення основної діяльності. Інші території (в основному сільськогосподарські угіддя, у ряді випадків рибне господарство, водойми, землі селищ, міст) входять у межі парків, як правило, без вилучення їх з господарського використання. Звичайно саме на цих землях знаходяться пам'ятники культури й історії, що складають єдине ціле з навколишніми природними комплексами.
Джерело: | 
