 Мегаполіс – найбільш велика й складна форма розселення, що утворюється шляхом зрощення декількох міських агломерацій у результаті подальшої концентрації виробництва й населення переважно уздовж транспортних коридорів. Термін "мегалополіс" був уперше використаний географом Ж. Готтманом в 1950-х рр. стосовно до майже безперервної смуги забудови, що тягнеться від Бостона до Вашингтона (США). Його назва походить від грецького "megálu" - родовий відмінок від "mégas" - "великий" і "pólis" - "місто" (у Прадавній Греції було місто Мегалополь, що виник від злиття більш ніж 35 поселень).
Мегалополіси, як і агломерації, не являють собою суцільно забудовані території (більші площі займають відкриті простори, а забудова проводиться переважно уздовж транспортних магістралей), але характеризуються дуже високою концентрацією населення в межах величезних просторів. Як правило, мегалополіси витягнуті уздовж однієї осі. Найбільш великі мегалополіси сформувалися в США - у районі Великих озер, між Чикаго й Піттсбургом, у Каліфорнії, між Сан-Дієго й Сан-Франциско; у Західній Європі, уздовж Рейну; уздовж східного узбережжя Японії, між Токіо й Осакою. Їхня довжина перевищує 500-900 км, площа становить 60-160 тис. км², а населення досягає 20-55 млн. чоловік. У Росії мегалополісами, що формуються, можна назвати (з дуже великою натяжкою) смугу Москва - Нижній Новгород і район Кузбасу.
Джерело: | 
