Калійні солі – легко розчинні у воді природні хімічні сполуки – хлоридні й сульфатні. Найважливішими представниками перших є сільвін, карналліт і каініт; других - полігаліт, глазеріт і лангбейніт. Калійні солі як гірські породи - галоліти (сильвініти, карналітові, лангбейнітові, каініт-лангбейнітові й інші) завжди містять галіт, а також домішки ангідриту, гіпсу, карбонатів й інших мінералів. Шари таких порід потужністю від декількох сантиметрів до декількох десятків метрів чергуються з кам'яною сіллю у верхніх частинах розрізів потужних товщ переважно гіпсангідритові й галітові сполуки, що накопичувалися в соляних басейнах площею від декількох кілометрів до тисяч квадратних кілометрів й, які мають різний геологічний вік (від пізнього докембрію до голоцену включно). Ці басейни розвивалися переважно по окраїнах палеоконтинентів. Найбільші з них - Верхньокамський, Непський (Росія), Прип'ятський (Білорусія), Предкарпатський (Україна й Польща), Північногерманський (Німеччина й Польща), Саскачеванський (Канада) і інші містять більш ніж по 1 млрд. т запасів. Загальні запаси калійних солей у світі перевищують 25,5 млрд. т. Більша їхня частина припадає на Канаду (57 %), Росію (27 %), Німеччину (4 %) і Білорусію (2 %), а також на Ізраїль і Йорданію, що розробляє розсоли Мертвого моря.
