 Географічний поділ праці – історично сформована й мінлива в часі спеціалізація географічних таксонів різного рангу (міст, районів, держав й їхніх об'єднань) на тих або інших видах економічної діяльності. Залежить від природних умов і природних ресурсів, населеності, трудових навичок і рівня життя, накопичених капіталів й основних фондів, розвитку інженерної й соціальної інфраструктури суспільства, включаючи транспорт, зв'язок, інформаційне забезпечення, науку, освіту й охорону здоров'я.
У великому масштабі поняття географічний поділ праці вперше зародилося в античний час (у період становлення імперій стародавності), надалі воно повільно розвивалося в епоху Середньовіччя й різко підсилилося після Великих географічних відкриттів і становлення більших колоніальних імперій, активного освоєння нових земель, работоргівлі й першої промислової революції 18 століття.
Сучасний географічний поділ праці тісно зв'язаний зі зміною провідних галузей виробництва в ході довгих хвиль економічного розвитку (концепція Н. Д. Кондратьєва). На зміну видобутку кам'яного вугілля й чорної металургії послідовно прийшли видобуток нафти і її переробка, автомобілебудування й літакобудування, тонка хімія й штучні матеріали, електроніка, обчислювальна техніка й нові види зв'язку, а на сучасному етапі географічного поділу праці – інформатика, біотехнологія, генна інженерія й наноматеріали. Залежно від об'єктивних можливостей розвитку видів діяльності, особливо в сферах загальних, виробничих і наукових послуг, географічний поділ праці визначає спеціалізацію країн і районів на різних сполученнях видів діяльності. Так, зрушення виробництва трудомістких і масових товарів привело до появи групи «нових індустріальних країн», а концентрація старих галузей, наприклад у вугільно-металургійних басейнах, до формування депресивних районів. У цілому сучасний географічний поділ праці тісно пов'язаний із процесами глобалізації й регіональною економічною інтеграцією.( Див. також Міжнародний поділ праці.)
Джерело: | 
