 Географічна оболонка – оболонка Землі, що включає земну кору, гідросферу, нижню частину атмосфери, ґрунтовий покрив і всю біосферу. Термін введений академіком А. А. Григор'євим. Верхня границя географічної оболонки розташовується в атмосфері на висоті 20–25 км нижче озонового шару, що охороняє живі організми від ультрафіолетового випромінювання, нижня – трохи нижче поверхні Мохоровичича (на глибині 5–8 км під дном океанів, 30–40 км у середньому під материками, 70–80 км під гірськими масивами). Таким чином, її потужність міняється від 50–100 км на материках до 35–45 км у межах океанів.
Географічна оболонка відрізняється від інших геосфер тим, що речовина присутня в ній у трьох агрегатних станах (твердому, рідкому і газоподібному), а розвиток відбувається під дією як зовнішніх космічних, так і внутрішніх джерел енергії. Її унікальність полягає в тому, що на стику літосфери, атмосфери й гідросфери зародилося органічне життя. Для географічної оболонки характерні ярусність будови, колообіг речовин й енергії, повторюваність із різною періодичністю (добова й річна ритміка, вікові й геологічні цикли) процесів й явищ, безперервність розвитку.
Виділяються три етапи її розвитку: на першому відбулася диференціація суші й океану й утворилася атмосфера, на другому з'явилося органічне життя, що істотно змінило всі процеси, що протікали раніше, на третьому виникло людське суспільство. Географічну оболонку в цілому вивчає фізична географія.
Джерело: | 
