 Генетичні горизонти – взаємообумовлена грунтоутворюючим процесом послідовна система ґрунтових горизонтів, що розрізняються за морфологічними ознаками (фарбуванню, структурі, гранулометричному складу, додаванню, ступеню ущільнення, новотворам і включенням), складом й властивостями, характерна для різних умов ґрунтоутворення й ґрунтів, які формуються.
Кожний генетичний горизонт відбиває специфіку ґрунтоутворення в даній точці ґрунтового простору (педосфери), але в сукупності генетичні горизонти утворюють вертикальний профіль, умовно позначений індексами А-В-С (за В. В. Докучаєвим).
Індекс А характеризує верхній гумусово-акумулятивний горизонт ґрунтів, темного кольору, що містить гумус й елементи харчування рослин (N, P, K). Горизонт В - перехідний до грунтоутворюючої породи, позначеної індексом С. У силу розходжень умов ґрунтоутворення в педосфері формуються різні ґрунти, що мають специфічні генетичні горизонти.
Підзолисті й дерено-підзолисті ґрунти під горизонтом А містять білястий горизонт Е , відносно збагачений кремнеземом за рахунок збідніння Fe, Al, K, Mg й інших елементів, вилуженими спадними токовищами вологи. Горизонт Е називається елювіальним (від лат. eluo – «вимивати»). Горизонт В, у якому накопичуються вилужені з А і Е елементи й речовини, називається іллювіальним (від лат. illuo – вмивати). У силу якісних розходжень акумулювання елементів і речовин горизонти В мають різну природу, визначаючи генетичну розмаїтність ґрунтів.
Процеси оглеєння приводять до формування глеєвого генетичного горизонту, позначеного індексом G. Відмітна риса коркових солончаків - поверхнева біляста кірка S, що містить високі концентрації легкорозчинних солей. Горизонт З, що характеризує грунтоутворюючу породу й розташований у нижній частині профілю ґрунту, завершує систему генетичних горизонтів будь-яких ґрунтів світу.
Джерело: | 
