 Гейзер – джерело, що періодично викидає фонтани гарячої води й пари. Гейзери поширені в областях інтенсивної сучасної вулканічної діяльності: в Ісландії, Новій Зеландії, на Камчатці, у Північній Америці.
Характерні ознаки: чистота й лужна реакція води; склад солей води: хлориди, бікарбонати, кремнезем, іноді борна кислота; мінералізація води порядку 1–3 г/л, рідше до 9–10 г/л; відкладення кременистого накипу – гейзериту; глибокі грифони; наявність у зниженнях дренажних басейнів; повсюдний зв'язок з ріолітами, дацитами, гранітами й іншими кислими породами. Викид струменів гейзерів може досягати 30–60 м; інтервали між ними можуть варіювати від 1 хв. до декількох місяців.Діяльність гейзерів пов'язана з існуванням на глибині 100–150 м сполучених резервуарів, які заповнюються ґрунтовими й викинутими гейзерами водами. В основі резервуарів вода нагрівається до 127 °C. З перегрітої води виділяється пара, що утворює міхури. Піднімаючись, вони створюють кипіння й частковий викид води нагору. Коли тиск падає, перегріта вода перетворюється в пару й виходить на поверхню, резервуари знову заповнюються водою.
Гейзери мають більші запаси теплової енергії й потенційних енергоресурсів, використання яких пов'язане з рядом технічних труднощів. Мальовничі ландшафти гейзерів приваблюють туристів. Найбільш відомі камчатська Долина гейзерів (близько 100 гейзерів з температурою води 94,5–99,25 °C), гейзери в США (Йеллоустонський національний парк), Ісландії й Новій Зеландії; одиночні слабкі гейзери є в Японії, Чилі, Гватемалі, Коста-Ріке, на Азорських островах й у Тибеті.
Джерело: | 
