 Гегографічний поссібілізм – напрямок у географії, що виник на рубежі 19–20 століть як реакція на тверді положення географічного детермінізму у вигляді географічної інтерпретації філософської концепції про волю вибору між наявними можливостями. Основи географічного поссібілізму в роботі Л. Февра «Географічне введення в історію» далі розвинені французькою школою географії людини - Відаль ді ла Блаша й Ж. Брюна, а також у роботах И. Боумена й К. Зауера в США, О. Шлютера в Німеччині й іншими.
У географічному поссібілізмі враховується роль географічного фактору в розвитку суспільства, але на перший план висуваються можливості й стремління людини не тільки пристосуватися до природних умов середовища перебування, але й використати їх у своїх цілях. У ході цього двостороннього процесу складаються різні культурно-господарські типи освоєння території й локальних цілісних систем - культурні ландшафти, які, відповідно до концепції географічного поссибилизма, і повинні стати основним об'єктом географічного вивчення. Саме культурні ландшафти в статиці й динаміці відбивають еволюційний процес розвитку країн і районів, етносів і національних об'єднань.
Джерело: | 
