Фіксизм – напрямок у геотектоніці, що поєднує уявлення про фіксоване положення континентів на поверхні Землі й про вирішальну роль у розвитку земної кори вертикальних тектонічних рухів. Протиставляється мобілізму. Фіксизм прийшов на зміну гіпотезі контракції, заснованої на положенні про перевагу в розвитку земної кори горизонтально спрямованих сил. Він базується на уявленнях про первинність вертикальних коливальних рухів і вторинності горизонтальних. Великий внесок у розвиток фіксизму внесли вітчизняні геологи й тектоністи: А. П. Карпинський, А. П. Павлов, А. Д. Архангельський, М. М. Тетяєв й ін. Очевидно, першою, найбільш представницькою гіпотезою фіксизму можна вважати хвильову гіпотезу гравітаційної диференціації глибинної речовини Землі, що відбуває в процесі його геохімічної еволюції. Автор гіпотези – голландський геолог Р. В. ван Беммелен включив у поле додатка фіксизму всю планету, починаючи з розвитку геосинкліналей і кінчаючи формуванням материків й океанів. Послідовним представником цього напрямку у вітчизняній геології був В. В. Білоусов, що розвивав концепцію ендогенних режимів, засновану на нерозривному зв'язку процесів, що відбуваються в літосфері, із глибинними процесами; уявлення про те, що прояв конкретних ендогенних режимів визначаються взаємовідношенням астеносфери й літосфери й приводить до утворення великих тектонічних структур.
Джерело: |