 Діброви (дубняки, дубові ліси) – вид літньозелених (рідше вічнозелених) широколистяних лісів, у яких основною деревною породою є дуб. Зустрічаються в Західній Європі, Східній Азії, Північній Америці. У Росії діброви ростуть у європейській частині, на Кавказі й Далекому Сході, займають близько 5 млн. га, або 1,6 % загальної площі лісів. Діброви європейської частини утворені дубом черешчатим, діброви Кавказу - дубами скельним і пухнатим, далекосхідні - дубом монгольським.
У дібровах часто ростуть ясен, клени, в'яз, ільм, липа, дикі яблуня й груша, іноді сосни і ялини. Для підліска характерна ліщина, зустрічаються також бересклети, горобина, черемшина, місцями глід, вишня степова, терн, бузина чорна, калина, жимолость, шипшина. Трав'янистий покрив представлений в основному видами із широкими листовими пластинами - дубове широкотрав”я (снить, медунки, маренки, копитень, дзвіночки, конвалія) і ефемерами (проліски, вітрогонки, чубарки).
Діброви мають велике водоохоронне, водорегулювальне, грунтозахисне й агролісомеліоративне значення. У минулому вони були поширені набагато ширше, але скоротилися через інтенсивний сільськогосподарське освоєння земель. У Західній Європі в Середні віки в дубових лісах відгодовували свиней. З початком розведення картоплі потреба в жолудях відпала, і дубняки стали вирубувати й змінювати на більш тіньовитривалі букові ліси. У Росії збереглося кілька унікальних вікових дібров, які включені до складу заповідників або оголошені пам'ятниками природи: Телермановський гай, Шипів ліс, «Ліс на Ворсклі», Тульські засіки. Вічнозелені дубові ліси з кам'яного й коркового дуба в минулому були корінними співтовариствами Середземномор'я. Зараз їхнє місце зайняли маквис і гарига.
Джерело: | 
