 Беріг – смуга взаємодії суши й водойми (океан, море, озеро, водоймище) або водотоку (ріка, тимчасовий русловий потік). Складається із власне берега (надводної частини) і підводного берегового схилу. Головні фактори формування берегів водойм - хвилі й прибійний потік. Розвиток берегів водотоків пов'язане з діяльністю руслових потоків.
берегова зона) являє собою зону взаємодії суши й моря, у процесі якого формується комплекс сучасних берегових форм рельєфу. Границею берега з боку суші служить лінія досягнення заплескотів прибою під час найбільш високих припливів і штормів, а з боку моря - ізобата, нижче якої дія морських хвиль припиняється. Вплив моря на формування берегів визначається особливостями хвилеприбійної діяльності, вплив суші - висотою, специфікою розчленовування, особливостями геологічної будови, режиму твердого стоку рік й ін.
Сучасна берегова зона морів почала формуватися близько 6 тис. років тому, коли в пізньольодовиковий період відбулося затоплення окраїн континентів у зв'язку з підвищенням рівня океану приблизно на 90-100 м. При цьому утворилися береги з порізаною береговою лінією (інгресійні береги). Абразійні й акумулятивні процеси ведуть до вирівнювання контуру інгресійних берегів; значний вплив на характер берегів роблять також сучасні тектонічні рухи.
Джерело: | 
