 Березняки – березові ліси, а також дрібнолисті ліси з переважанням у деревному ярусі берези. Зустрічаються в Північній півкулі від тундри до субтропіків. Найбільша видова розмаїтість у лісах Південно-східної Азії й Північної Америки. У Росії 13 % лісів – березняки. Широко поширені два види берези: бородавчаста (росте на сухих і дренированних ґрунтах) і пухната (на зволожених). Часто обидва види виростають спільно.
На Далекому Сході розмаїтність більша: там можна зустріти березу кам'яну, даурську, жовту й залізну. Береза невибагливе, швидко зростаюче дерево. Іноді вже в перший рік життя вона виростає до напівметра, а до 70 років висота дерева досягає 35 м, товщина стовбура 70 см. Живуть берези до 100–150 років, деякі доживають і до 300. Це дерево-піонер, перший поселенець, захоплює будь-який вільний клаптик землі. Селиться навіть на карнизах і балконах старих будинків, оскільки невимогливо до ґрунту, а насіння легко переносяться вітром. Тому звичайно березняки – вторинні ліси на місці зрубаних або знищених пожежами хвойних і змішаних лісів, а також на занедбаних ріллях. Згодом під березовим пологом поселяються сосни, ялини, модрини. Років через 50 вони доганяють березу, починають затінювати її, заважають рости (береза дуже світлолюбива). Берези гинуть, а хвойні дерева знову займають свої позиції. Корінні березняки зустрічаються рідше: осокові й сфагнові березняки в знижених вологих місцях, березові колки Західного Сибіру, лісу з берези кам'яної на великих просторах від Байкалу до Камчатки й Командорських островів. Березові ліси світлі, з густим і різноманітним трав'яним покривом. У них росте багато коштовних їстівних грибів (білий, підберезник й ін.).
Джерело: | 
