 Балка – слов'янська назва невеликої долини, звичайно без постійного водотоку. Характерні елементи балок – круті борти, що нагорі закінчуються добре вираженою брівкою (перегином від схилу до рівної поверхні), і плоске, полого похилене вниз за течією дно, у яке іноді врізана вибоїна (русло) або донний яр. Глибина балок 5–50 м, довжина від декількох сотень метрів до 20–25 км. Балки з'являються в результаті розмиву поверхні ґрунту тимчасовими струмками й невеликими річками й наступним нагромадженням наносів на дні. В. В. Докучаєв припустив, що балки утворяться з ярів, а потім, досягаючи рівня ґрунтових вод, одержують постійний водотік (струмок, невелику ріку) і перетворюються в малу річкову долину. Однак і мала долина може перетворитися в балку, якщо в ній зникне постійний водотік у результаті посиленої акумуляції наносів, що зносять із водозбору, що формують балковий аллювій. Стік по балках відбувається лише навесні, при таненні сніжного покриву або під час сильних злив.
Балки характерні для південної частини лісової зони, лісостепу й степу. У балках споруджують греблі й загати, що утворять ставки й малі водоймища. У південній половині Російської рівнини на берегах великих балок розміщаються села й селища.
Джерело: | 
