 Атлас географічний - систематичні збори карт, виконаних по єдиній програмі й виданих у вигляді книги, альбому, комплекту аркушів у папці в одному або декількох томах або в електронній формі. На думку Н. Н. Баранского, «атлас ставиться до окремої карти приблизно так, як опера - до окремої музичної п'єси». Дійсно, кожен атлас включає безліч окремих картографічних сюжетів, об'єднаних загальним задумом і підлеглих єдиній програмі.
Вважається що перший атлас з'явився в Римській імперії в 2 столітті до нашої єри. Його автор – математик і картограф Клавдій Птолемей включив в атлас карту ойкумени – усього відомого грекам і римлянам світу – і 26 карт окремих частин Європи, Африки, Близького Сходу і Південної Азії. В епоху Середньовіччя атлас Птолемея був забутий, але в 15 столітті грецький рукопис і самі карти були переведені на латинь, розфарбовані й видані за назвою «Космографія». Друкована версія птолемеєвського атласу була вперше опублікована в 1477 р. у Болоньї (Італія) і істотно вплинула на розвиток наукової картографії й географії. За короткий період атлас перевидали більше 30 разів з доповненнями й уточненнями.
В середні віки набули поширення іспанські й португальські атласи портолані - особливих морських навігаційних карт із компасними сітками для плавання в Середземнім, Чорному, Каспійське морях, вздовж узбереж Європи й Африки. На портоланах докладно зображували береги, бухти й затоки. Ці атласи часто включали оглядову карту світу, навігаційні таблиці, календарі, відомості по астрономії й астрології.
В епоху Великих географічних відкриттів центр атласної картографії перемістився в Нідерланди. Видатні представники фламандської школи – А. Ортелій, Г. Меркатор і його сини, И. Хондій, И. Янсон, родина картографів Блау й багато інших чудових граверів, друкарі, ілюміновщики – створили багатотомні великоформатні атласи, що містили сотні карт і докладні історико-географічні описи. Термін «атлас» уперше вжив Г. Меркатор, назвавши так свої збори карт (1595 р.) на честь Атласу - міфічного короля Лівії, заступника наук і мистецтв.
У Росії перші атласи називали «креслярськими книгами» або «розміренеми книгами». В описі архіву Івана Грозного згадано багато креслень Московії, але вони не збереглися. Добре відомо лише докладний опис «Великого Креслення всій Московській державі», що був складений близько 1600 р. Тут описані дорожні креслення, населені пункти, ріки й шляхи, наведені географічні назви. Припускають, що всі креслення були переплетені в книгу й склали своєрідний атлас.
Першим російським атласом вважають «Креслярську книгу Сибіру» (1701 р.) С. У. Ремезова – знаменитого тобольського картографа й зодчого. Цей том великого формату містить 2 загальних креслення Сибіру й 21 креслення її частин. Вони не мають математичної основи, але докладно й точно відображають річкову мережу Сибіру, населені пункти, етнографію. Атлас включає 23 карти, план Тобольська, титульний аркуш, зміст, передмову, таблицю умовних скорочень.
В епоху Петра I атласне картографування набуло підйому. Була створена серія атласів річки Дон, Азовського, Чорного, Балтійського й Каспійського морів (1703-1704 рр.). Помітним здобутком став Атлас Всеросійської імперії (1745), складений видним державним діячем, картографом і географом И. К. Кириловим. За задумом три томи атласу повинні були містити більше 300 аркушів географічних, історичних й економічних карт. Але за життя автор встиг надрукувати і підготувати до видання всього 37 з них.
Підйом атласного картографування в Росії припав на другу половину 18 - початок 19 століття. Були створені оригінальні губернські, дорожні, економічні, навчальні атласи: «Господарсько-статистичний атлас Європейської Росії» (4-е видання., 1869 р.), Більш Всесвітні атласи, випущені видавництвами Ільїна (1884) і Маркса (2-е видання, 1910 р.), перший у світі національний Атлас Фінляндії (1899), що входила тоді до складу Російської імперії, «Атлас Азіатської Росії», створений Переселенським керуванням в 1914 р. та інші.
У роки радянської влади створений: «Атлас Московської області» (1934), «Великий Радянський Атлас Світу » (1937 р., 1940 р.), «Атлас командира РККА» (1938 р.), довідковий «Атлас Світу» (1952 р. й 1968 р.), «Морський атлас» в 3 томах (1950-1958 рр.), «Атлас історії географічних відкриттів і досліджень» (1959), «Кліматичний атлас СРСР» в 2 томах (1960 р., 1962 р.), «Фізико-географічний атлас світу» (1964 р.), «Атлас Антарктики» (1969 р.), «Атлас Океанів» в 5 томах (1974-1995 рр.), багато науково-довідкових і популярних регіональних атласів республік, країв й областей країни.
У кінінці 20 століття у Росії виданий: науково-довідковий «Атлас сніжно-льодових ресурсів світу» (1997 р.), атлас «Природа й ресурси світу» в 2 томах (1999 р.), довідковий «Атлас Світу» (3-е видання 1999 р.), серії регіональних атласів різного призначення й інші.
Сучасні комплексні атласи - це справжні картографічні енциклопедії. Система карт у них ділиться на розділи (наприклад рельєф, ґрунти, клімат, населення й т. д), у кожному з яких є основна й додаткова карти. Вони показують окремі компоненти (так, у розділ клімату входять карти розподілу тиску, зимових і літніх температур , опадів.), взаємодія цих компонентів (наприклад карти зв'язків процесів в океані й атмосфері), дають інтегральні характеристики (наприклад карти кліматичного районування). Крім того, є карти, що відбивають перенос речовини й енергії (наприклад переміщення повітряних мас, перевезення вантажів, транспортування нафти й газу й ін.).
Атлас має внутрішню єдність, взаємодоповнюваністю й узгодженням карт. Це забезпечують загальна географічна основа всіх карт, доцільний вибір і порівнянність проекцій і масштабів (бажано нечисленних), узгодження генералізації, легенд, умовних знаків, шкал. Всі дані, показувані в атласі, відносять до однієї дати або тимчасового інтервалу. На картах дотримуються загального стилю оформлення - все це надає атласу єдність.
Атласи мають багатоцільове призначення. Їх використовують для комплексного вивчення географічних систем, загальної оцінки території, поглиблених наукових досліджень, планування освоєння природних ресурсів, прогнозу наслідків втручання людини, проектування природоохоронних мір і поліпшення екологічної обстановки. Карти зручно зіставляти, порівнювати й накладати один на одного, одержувати кількісні характеристики, обчислювати кореляції й створювати похідні математико-картографічні моделі.
Атласи розрізняють: по просторовому охопленню - атласи планет (Землі, Місяця, Венери ), континентів й океанів, груп держав, країн (національні атласи), адміністративних одиниць або регіонів (регіональні атласи), міст, міських районів. Є атласи, що охоплюють тільки півкуля («Атлас зворотної сторони Місяця»), атласи груп країн («Атлас Дунайських країн»), невеликих територій й акваторій («Атлас Південного берега Криму», «Атлас озера Байкал»).
За змісту атласи ділять на загальгеографічні й тематичні, у тому числі фізико-географічні (геологічні, кліматичні, геоботанічні й інші), соціально-економічні (населення, сільського господарства, транспорту ), екологічні, історичному й комплексні, за призначенням - на довідкові, науково-довідкові, краєзнавчі, навчальні, шкільні, військові, туристичні, дорожні. Чітко виділяється група навчальних атласів, орієнтованих на застосування в початкових, середніх і вищих школах. Набір карт у таких атласах - ступінь їхньої подробиці й глибина розкриття тем - відповідає навчальним програмам. За форматом розрізняють атласи великі, або настільні (до 35545 см, на розвороті – 70545 см), книжкового формату й малі, або кишенькові, а по способі створення - традиційні, у паперовому (поліграфічному) виконанні, або електронні.
Застосування геоінформаційних технологій дає можливість створювати електронні атласи, при яких значно скорочуються строки складання, як носії використаються компакт-диски, застосовуються анімація й мультимедиа. Електронні атласи містять карти високої якості, мають дружній інтерфейс і постачені довідково-пошуковими системами.
Існує кілька типів таких атласів: «в”юїрні атласи» тільки для перегляду («перелистування»); «інтерактивні атласи», у яких можна міняти оформлення, способи зображення, класифікації явищ, збільшувати й зменшувати (масштабувати) зображення, копіювати карти; «аналітичні атласи», що дозволяють комбінувати й зіставляти карти, проводити їхній кількісний аналіз й оцінку, виконувати взаємне накладення (оверлей); Інтернет-атласи, розміщені у всесвітній комп'ютерній мережі, де, крім карт, обов'язково присутні інтерактивні засоби пошуку додаткової інформації.
У більшості країн створені національні електронні атласи. Як правило, вони базуються на багатотомних паперових атласах, наприклад атлас Швеції включає 17 томів, Нідерландів - 20 томів, Фінляндії - 25 випусків, Іспанії - 40 випусків. Однак електронні атласи не завжди повторюють свої паперові прототипи через постійне відновлення карт, появи нових сюжетів і навіть часткової зміни структури.
Над створенням капітальних атласів трудяться більші колективи фахівців: картографів, географів різного профілю, геологів, екологів й інші. Комплексні атласи служать багато років і навіть через сторіччя не втрачають значення як фундаментальні документи, що показують стан природи, населення й господарства на певний проміжок часу. Звичайно національні атласи завжди створюють державні картографічні установи, ці атласи носять офіційний характер, відбиваючи економічний розвиток країни й рівень її наукового пізнання.
Джерело: |
