Стоячи на березі річки Дністер з боку Хмельниччини, бачиш вже Чернівці й Свято-Миколаївський Непоротовський чоловічий печерний монастир Чернівецької єпархії української православної церкви Московського патріархату.
Гумовий човен підстрибував від поштовхів хвиль. Сонце світило в обличчя, доводилося прикриватися, щоб не перегрітися. Нарешті підплили до берега. Похилий схил не давав можливості зійти, тож довелося шукати підходяще місце. Величезне каіння захоплює подих, джерельна вода добре втамовує спрагу. Далі на березі стоїть човен з написом «Монастир», а позаду нього, у кам'яній печері, складений буденний одяг монахів, які тут живуть. Знаходиться монастир на відстані близько 170 км від Чернівців на березі річки Дністер, біля хутора Галиця, с. Непоротово, Сокирянського району.
Очікування себе виправдовують. Такого гарного краєвиду я ще не бачила ніколи. Стоячи на верщині гори і споглядаючи навколо, не знаєш, плакати чи сміятися. Почуття переповнюють,
радість від того, що себе пересилила і піднялася сюди, змусила посміхнутися. Від широких просторів та величезної річки паморочиться голова, а відчуття близькості з Богом та перебування в святому місці, віддаленому від людей, навіює сум.
Увійшовши на подвір'я, одразу ж чуєш запах ладану. На даху працювали люди, щось ремонтували. Обходиш навколо, підіймаєшся сходами - і знову працюють люди. Як виявилося, це дуже велика територія.
На жаль, побачила тільки одного монаха. Чоловік як чоловік: у звичайному скромному одязі, але з бородою та дуже мовчазний. Хотілося б поглянути на келії, але чомусь навіть посоромилася спитати дозволу.
На територію монастиря не впускають жінок без одягу (в купальниках, наприклад), бо дуже часто відпочиваючі заходять і в такому вигляді. Я, знаючи про це, підготувалася.
Сама церква являє собою звичайну кімнату: на підлозі багато килимів, під вікнами стільчики, на стінах - образи. Правда, дещо здивувалася, побачивши монаха, який всередині церкви продавав ікони та книжечки релігійного змісту. Може, мала трохи інше уявлення про монастир. А коли проходила довгим коридором, межі якого та підлога викладені камінням, то побачила трапезну (до речі, з відчиненими дверима). Нічого неймовірного чи дуже вишуканого там нема. Звичайнісіньке приміщення з невеликим дерев'яним столом посередині. Судячи з розміру стола, монахів у монастирі небагато. Все, що побачила на столі, - миска з салом, а десь всередині щось смажилося. Значить, правда, що вони не в розкошах живуть. Але палац, в якому вони мешкають, можна назвати розкішним.
На думку археологів, цей монастир був заснований у середині XII століття монахами, які оселилися в печерах. З документів відомо, що монастир існував до 1800 року. На початку XIX століття турки його првністю зруйнували. Неодноразово обитель переживала скрутні часи і знову відроджувалася. Коли монахи покидали монастир, храм перетворювався на приходський.
На початку 50-х років він був приписаний до Свято-Іоанно-Богословського Хрещатицького монастиря, але з 1957 року був закритий владою. В березні 1999 року монахи з братії зі Свято-Іоанно-Богословського Хрещатицького монастиря вирішили відродити Непоротовський печерний монастир «Галиць».
Намісник монастиря - ігумен Амвросій (Микола Доник), на посаді з 2000 року.
Кілька років поспіль я дивилася на цей монастир з іншого берега Дністра, та піднятися до нього не наважувалася. Шкода, не знала, що вже багато століть він височіє ца вершині гори, в лісі. Що монахи, не покладаючи рук, відновлюють цей Божий дім та в ньому моляться за нас, грішних людей.
Катерина БОРОВСЬКА, "Сімейна газета", 6 серпня 2009 р.