На сьогодні сім країн мають претензії на вісім територій Антарктики. Як правило, ці країни розміщають на цих землях свої науково-дослідницькі станції.
Вважається, що Міжнародна Антарктична Угода відкладає чи призупиняє ці претензії. Однак Стаття IV цієї угоди, в якій вони регламентуються, вказує лиш на те, що документ не стосується раніше заявлених претензій.
У ній вказано:
Підписання Угоди не є відмовою від попередніх територіальних претензій.
Угода не стосується претензій, заснованих на діяльності держав на території Антарктики.
Угода не стосується права держав визнавати (чи не визнавати) інших територіальних претензій.
Угода регламентує нові претензії:
Жодна діяльність після 1961 року в Антарктиці не є підставою для територіальної претензії.
Жодної нової претензії заявляти не можна.
Жодна з претензій не може розширюватися далі на інші території.
Радянський Союз і США зарезервували за собою право на нові вимоги, а в подальшому від них не відмовлялися (навіть Росія після розпаду СРСР), тож вони мають право на претензії і в майбутньому, якщо того забажають.
Претензії на території нижче 60° паралелі визнані лише країнами, які їх висунули. Тим не менш, їх іноді відображають на картах Антарктики – та це не означає їх офіційне визнання.
Всі такі території, за винятком острова Петра I (див. нижче) є секторами, межі яких проходять по меридіанах. Щодо паралелей, північна межа усіх секторів, за винятком норвезького, є 60° паралель, яка не проходить через жодну ділянку суші, континенту чи острова, і також є північною межею Міжнародної Антарктичної Угоди. Південні межі усіх секторів, не враховуючи норвезького, сходяться в одну точку, Південний полюс. Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Спірні_території_Антарктики
Прикрепления: |