 Великі простори Атлантичного океану, ближче до материка Північна Америка, між 20 і 40 гр. з. ш. мають форму гігантського еліпса ясно-зеленого кольору. Це єдине у своєму роді чудо природи — САРГАСОВЕ МОРЕ, берегами якого є не суша, як завжди, а великі океанічні річки-течії: на заході і півночі — северо-атлантічеськоє, на сході — Канарське, на півдні — Пасатне, що рухаються колоподібно за годинниковою стрілкою. Діючи як своєрідні вододіли або дамби, течії не дають поверхневим водам Саргасового моря змішуватися з більш холодними водами Північної Атлантики. Але на відміну від звичайних сухопутних берегів, які обмежують моря, ці водні «береги » через непостійність морських течій в різні пори року зазнають значних переміщень, тобто «подорожують ». Тому і площа Саргасового моря змінюється в межах від 8,5 до 4 млн. кв. км. Інша особливість Саргасового моря полягає в тому, що воно, подібно гігантському лугу, затопленому серед океану, покрито такою кількістю плавучих морських водоростей, якого більше немає ніде у іншому місці земної кулі. На один квадратний кілометр поверхні моря доводиться від однієї до двох тонн! Христофор Колумб, який відкрив це море на своєму шляху до Америки 16 вересня 1492 р., назвав його «банкою з водоростями». Цікаво, що всі ці водорості належать до одного виду. Перші португальські мореплавці назвали їх «саргасо», оскільки повітряні пухірці, завдяки яким водорості переміщаються і тримаються на воді, схожі на поширений в Португалії сорт винограду.
 Саргасові водорослі ведуть планктонний спосіб життя. Учені тривалий час не могли вирішити, звідки вони тут з'являються. Ще недавно вважалося, що приносять їх течії від берегів Антильських і Багамських островів, Куби, або ж від побережжя Мексиканської затоки. А виявилося, що вони тут народжуються, живуть і вмирають. Коли рослини відмирають, пухірці лопаються, і побурілі водорослі тонуть в океанічній пучині. Саргасові водорослі, наче ліс, густо заселені різною живністю: креветками, крабами, численними видами риб, особливо макреллю, літаючою так званою «саргасовою рибкою » і ін. Поверхневі води Саргасового моря налічують близько 60 видів флори і фауни. Вони бідні планктоном, а тому дуже прозорі. У зв'язку з незначним переміщенням вода в морі більш солона, ніж навколишня океанічна. Вона яскраво-синя і одна з найпрозоріших в порівнянні з водою інших морів. Температура води тут також завжди значно вища, ніж в океані і коливається в межах від 18-23 гр. в січні до 21-28 гр. в липні. Саме це і сприяє бурхливому розвитку морських водоростей. Глибина Саргассового моря досягає 4-7 км. Воно розташовано в зоні підвищеного атмосферного тиску, тому тут панує штиль, що в епоху парусного флоту часто приводило до загибелі судів. У зв'язку з тим, що на них часто знаходилися домашні тварини, в основному коні, яких везли з Європи в американські колонії, останніх гинуло особливо багато, і трупи зазвичай викидали за борт. Звідси і походить назва цієї акваторії океану - «кінські широти». Ще одна унікальна особливість моря полягає в тому, що воно є колискою прісноводих риб-вугрів. Припливаючи влітку на нерест з річок Європи і Америки, вони гинуть після його закінчення, а їх нащадки, користуючись якимись таємними, тільки ним відомими орієнтирами, долаючи багато тисяч кілометрів, повертаються саме в ті місця, звідки припливли їх батьки (поки незбагненна загадка для учених), з тим, щоб через 8-9 років знову повернутися сюди, відкласти ікру і загинути.
За переважання штильової погоди Саргасове море називали ще «дамським», а за велику кількість водоростей —"трав'янистим". Проте море тільки на перший погляд здається спокійним. В 1970 р. радянські океанографи відкрили тут могутні висхідні рухи води з великих глибин, так звані вихори. Встановлено, що вони впливають на підвищення і пониження температур морської води. Море, крім того, помітно впливає на циркуляцію вод північної Атлантики і на клімат всієї північної півкулі нашої планети.
Прикрепления: |