|
Давні карти обох Америк дозволили виявити разючу подібність між береговими лініями Нового й Старого Світу. Виникло запитання: а не чи були колись одним цілим ці далеко розміщені сьогодні один від одного континенти?
У середині XIX століття вчені почали збирати свідчення подібності окам'янілих останків (слідів доісторичному життя) у породах континентів, розділених великою відстанню. На початку XX століття американське геолог Фрэнк Б. Тейлор висловив припущення, що континенти можуть повільно віддалятися один від одного. Він припустив, що дрейф континентів міг викликати горизонтальний (бічний) тиск, який витиснув нагору породи й перетворив їх у довгі гірські хребти
Теорії Вегенера
Незалежно від Тейлора працював німецький метеоролог, геофізик і астроном Альфред Вегенер. Він особливо цікавився змінами глобального клімату протягом геологічного періоду й прагнув розгадати численні загадки, що виникли при вивченні викопних матеріалів. Наприклад, окам'янілі залишки тропічних рослин були знайдені під шаром льоду й снігу в Гренландії, а, з іншого боку, зразки порід показували, що за давніх часів льодовикові щити покривали південь Африки й Південної Америки
Незалежно від Тейлора працював німецький метеоролог, геофізик і астроном Альфред Вегенер. Він особливо цікавився змінами глобального клімату протягом геологічного періоду й праг розгадати численні загадки, що виникли при вивченні викопних матеріалів. Наприклад, окам'янілі залишки тропічних рослин були знайдені під шаром льоду й снігу в Гренландії, а, з іншого боку, зразки порід показували, що за старих часів льодовикові щити покривали південь Африки й Південної Америки
Вегенер дав відповіді на ці питання у своїй книзі "Die Enstehung der Kontinente und Ozeane" ("Походження континентів і океанів", 1915). Він затверджував, що в ті часи, коли тропічні рослини росли в Гренландії, вона повинна була розташовуватися поблизу екватора. А коли більші простори Африки й Південної Америки були покриті льодом, ці частини суши повинні минулого перебувати навколо Південного полюса. Інакше кажучи, повинен був мати місце дрейф материків
Однак загальноприйнятої теорія дрейфу континентів стала лише в 60-е роки, коли ніхто вже не міг ігнорувати величезний масив даних, що свідчать на її користь. З'явився новий термін - тектоніка плит. Згідно з теорією тектоніки плит, континенти переміщаються зі швидкістю від 1 до 10 див у рік, "сидячи верхи" на величезних плитах, на які розбита літосфера
Однак загальноприйнятої теорія дрейфу континентів стала лише в 60-е роки, коли ніхто вже не міг ігнорувати величезний масив даних, що свідчать на її користь. З'явився новий термін - тектоніка плит. Згідно з теорією тектоніки плит, континенти переміщаються зі швидкістю від 1 до 10 див у рік, "сидячи верхи" на величезних плитах, на які розбита літосфера
Мозаїка з континентів
Споконвічні вистави про дрейф континентів ґрунтувалися на подібності обрисів Північної й Південної Америк з обрисами Європи й Африки
Однак берегові лінії не є реальними границями континентів. Кожний з них оточений мілководною зоною, називаної континентальним шельфом частиною, що фактично є, континенту. Їхня дійсна границя проходить по верхові крутого континентального схилу, що веде в абісальну зону (глибинні ділянки океану). Комп'ютерне моделювання на базі обрисів континентального шельфу на глибині приблизно 1000 м продемонстрував набагато більш точний збіг форм континентів
Ще одне підтвердження дрейфу континентів було отримано в ході вивчення гірських порід, їх структури й скам'янілостей. Приміром, Вегенер знав, що в минулому мали місце кілька більших льодовикових періодів. При похолоданні глобального клімату величезні льодовикові щити (подібні тем, які сьогодні покривають Антарктиду й Гренландію) охоплювали більші території. Льодовики поширювалися під дією сили ваги, а камені, умерзлі в нижній шар льоду, дряпали поверхня землі, залишаючи борозни, називані льодовиковим штрихуванням. Крім того, льодовик залишає за собою морену - шари уламків твердої породи, - яка утворює відкладання, іменовані тиллитами.
Структура гірських порід
Структура гірських порід також підтверджувала цю теорію. Так, більшість порід у зоні Сахари в Північній Африці мають солідний вік - близько 2 млрд. років. Поруч лежать породи, яким усього 550 мільйонів років. Є дуже чітка лінія розділу між старими й новими породами, що досягає берегів Атлантичного океану в районі м. Аккра в Гані. Ця лінія простежується й по ту сторону океану в СануЛуїсу (Бразилія), у точності там, де й пророкували прихильники дрейфу континентів. Цей факт явно свідчить на користь справедливості даної теорії. Теорія тектоніки плит одержала підтримку й у ході вивчення палеомагнетизму, що означає "прадавній магнетизм". Коли нові породи формувалися з розплавлених порід, залізисті мінерали намагнічувалися. При отвердінні рідких порід ці мінерали вибудовувалися в напрямку магнітного поля Землі, указуючи його місцезнаходження на момент формування порід. Як тільки частки руди затвердевали в породі, на їхнє розташування вже не впливали подальші зміни магнітного нуля Землі. Це означає, що магнітні частки, виявлені в гірських породах, можуть служити для визначення положення магнітного полюса Землі в епоху формування цих порід
Свідчить морське дно
За допомогою методу радіоізотопного датування вчені встановили, що вік ні однієї з океанічних порід не перевищував 200 млн. років, у той час як найдавнішим з відомих континентальних порід близько 3,8 млрд. років. Отже, океани є пізніми формаціями
Електронна топографічна зйомка дна океану виявила ряд важливих ознак, включаючи довгі океанічні хребти, для яких характерна сейсмічна й вулканічна діяльність. У надрах саме цих хребтів виявляють наймолодші океанічні породи. Геологи переконані, що нові породи формуються в центрі хребтів при роз'єднанні й віддаленні плит друг від друга. Вони також виявили, що в міру видалення від хребтів зустрічаються усе більш старі породи, що утворюють океанічну кору
Чотири континенти
Сьогодні вчені знають, що земна поверхня постійно змінюється. Близько 420 мільйонів років тому космолетчик з далекої планети побачив би чотири континенти. Один з них був би частиною нинішньої Північної Америки, другий - частиною сучасної Європи. Третій континент, називаний геологами Ангарою, являв собою тоді частина сьогоднішньої Азії, а четвертий поєднував південні континенти. Йому геологи дали ім'я Гондвана.
Переміщення плит привело до зіткнення північноамериканської і європейської континентальних плит, у результаті чого із зім'ятих у складки порід на краях континентів утворювалися гірські хребти. До фрагментів цього хребта сьогодні ставляться північні відроги Аппалачів у Північній Америці, гори на сході Гренландії, на заході Ірландії й Шотландії, а також гори в Норвегії й Швеції. Цей новий континентальний масив називається Еврамерика.
Розпад Пангеї
Близько 275 мільйонів років тому відбулося зіткнення Еврамерики й Ангари, на місці якого виникли Уральські гори. Тоді з'єдналися три плити, утворивши при цьому гігантську частину суши за назвою, Лавразия. Спочатку Лавразию й Гондвану розділяло прадавнє море Тетис, але незабаром обоє континенту з'єдналися й утворювали єдиний континентальний масив - Пангею.
Протягом останніх 180 мільйонів років Пангея розпалася, і в результаті переміщення плит континенти зайняли своє нинішнє положення. Але переміщення усе ще триває, і вчені сьогодні можуть робити припущення про те, як буде виглядати наша планета в майбутньому. Тому сучасна карта миру - це всього лише знімок одного моменту в геологічному часі Землі
Прикрепления: |