На жаль, сучасне уявлення про лицарів середньовіччя як про людей безвадної честі багато в чому визначено романом «Дон Кіхот» і дуже далеко від істини...
Ось витяг з французького документа ХIII сторіччя – «Хроніки» Гійома де Пілорана. У ній йдеться про якогось лицаря Фуко і його «подвиги».
«Трапилося так, що зимою Фуко і брат його Жан, а також багато інших лицарів знову відправилися за здобиччю". Їх переслідував син графа Тулузького; він розбив їх, захопив в полон і як приношення відправив до Тулузу відрубані голови обох братів, нанизані для загального огляду на коли.
Страта ця була віднесена на рахунок Господньої справедливості, оскільки зазначений Фуко був людиною вельми жорстокою і зарозумілою. Мовляв, що у себе він встановив звичай вбивати всякого полоненого, захопленого на війні, якщо він не сплатить сто су. У підземних застінках він катував своїх в'язнів голодом, і час від часу, мертвих або ледве живих, їх викидали з темниці на гнойові купи. Розповідали і до цих пір говорять, що коли він востаннє захопив здобич, він повісив двох нещасних полонених, батька і сина, примусивши при цьому батька повісити сина власними руками...
Неможливо сказати, скільки огидних злочинів скоювалося в його будинку. Бо більшість його людей мали і відкрито утримували співмешканок, а деякі жили з чужими дружинами. Все це і багато чого іншого творилося абсолютно безкарно...»