Географічний портал

Відразу після смерті композитора в суспільстві заговорили про те, що він став жертвою отрути. Берлінська газета «Музікалішен вохеблатт» від 12 грудня помістила матеріал про те, що тіло музиканта було набряклим і існує «велика частка ймовірності того, що він був отруєний». А в 1819 році журналісти вже відкрито стверджували, що Моцарта отруїв італійський композитор, що служив при віденському дворі, Антоніо Сальері. Мотив — заздрість до генія...

Можна лише уявити собі, як страждав від цих чуток і статей ще живий в ту пору 69-річний Сальері, — між іншим, прекрасний композитор, автор багатьох опер, вчитель Людвіга ван Бетховена, Франца Шуберта і Ференца Листа! У останній чверті ХХ століття австрійський лікар і музикознавець, професор Антон Ноймайер, представив докази того, що Моцарт не був отруєний, а помер від застарілих хвороб, якими страждав ще з дитинства.

Вольфганг, дитина вельми хвороблива, нерідко звалювався в ліжко від ангіни; у нього траплялися запалення суглобів і навіть бешихові запалення.

Його батько, Леопольд Моцарт, до речі, також вельми талановитий композитор, мабуть, безсоромно використовував свого сина-«вундеркінда» для прославляння і збагачення сім'ї. Маленького Вольфі примушували виступати з концертами при імператорському дворі і їздити мало не по всій Європі, не зважаючи на здоров'я і сили хлопчика.

У одному з своїх листів Леопольд згадує про червоні опухлі плями, що раптом виникли на тілі сина; у іншому листі — про те, що «Вольфганг не може вставати на ноги, не може поворушити пальцями ніг, зігнути коліна... Щоночі у Вольфганга піднімається температура і його лихоманить».

Проаналізувавши безліч свідоцтв і фактів, професор Ноймайер зробив висновок: «У тих соціальних умовах і при тому рівні розвитку медицини, за відсутності відповідних медикаментів запалення суглобів з супутніми ускладненнями на серці і нирках часто приводили до смертельних результатів».

Віденські лікарі Клоссет і Саллаба, які лікували Моцарта в останній рік його життя найчастіше застосовували до пацієнта метод, що вважався тодішніми медиками універсальним, — пускали композиторові кров, чим остаточно розхитали його слабкий організм. Після процедур кровопускання Моцарт нерідко позбавлявся відчуттів і згасав з кожним днем. Саме після чергового «відчинення крові» він і відійшов у вічність...

Отже, «Моцарт і Сальері», одна з найкращих «маленьких трагедій» Олександра Пушкіна, може остаточно перейти в жанр фантастики. Поважний маестро нікого не отруював... А нам залишається лише пошкодувати про те, що прогрес медицини був таким повільним.

Однозначно доведено, що декілька уколів антибіотиків могло б врятувати самого Пушкіна після поранення на дуелі, а нескладна операція — не дати померти Петру Великому... Мабуть, при вищому рівні лікування жив би і Моцарт.