Марко Поло - найбільший європейський мандрівник до епохи Великих географічних відкриттів народився на острові Корчула (Далматинські острови, Хорватія).
Батько і дядько Марко - Ніколо і Маффео Поло до 1254 р. вже об'їздили з торговою метою землі від Чорного моря до Волги і область Бухари. Потім з дипломатичною місією відправилися через Східний Туркестан у володіння великого монгольського хана Кублая (Хубілая), який зробив їм привітний прийом. З багатими подарунками 1269 р. посли повернулися у Венецію.
1271 р. разом з 17-річним Марко Поло вони здійснили другу подорож як купці і посланники папи Григорія X в Азію, де пробули багато років. Їхній шлях лежав, ймовірно, від Аккона (Акки) через Ерзерум, Тебріз і Кашан (Іран) на Ормуз (Хормуз) і звідти через Герат, Балх і Памір на Кашгар і далі в Коти (Китай), в місто Камбалу (Пекін).
Туди вони прибули приблизно 1275 р. У Китаї вели торгівлю, знаходячись у той же час на службі великого хана. Марко Поло об'їздив майже всі провінції величезної держави аж до Бірми і східного Тибету. Він користувався такою ж великою прихильністю хана Кублая, який був призначений правителем провінції Цзяннань. Венеціанець пробув на службі у великого хана сімнадцять років.
Тільки 1292 р. Ніколо, Маффео і Марко Поло змогли залишити Китай. Їм було доручено супроводжувати монгольську царівну, яка видавалася заміж за персидського правителя. На джонках вони відплили від східного узбережжя Китаю до берегів Персії. 1294 р. отримали звістку про смерть їхнього заступника - великого хана. Через Персію, Вірменію і Трапезунд виїхали на батьківщину і 1295 р. після довгої відсутності прибули в Венецію, привізши з собою великі багатства.
З вересня 1298 р. по липень 1299 р. Марко Поло знаходився в генуезькій в'язниці, куди був ув'язнений за участь в морській сутичці. Там продиктував полоненому пізанцю Рустічану свої спогади про подорожі - "Книгу".
Майже всі відомості, що приводяться біографами про його подальше життя у Венеції, засновані на пізніших джерелах, деякі з яких відносяться навіть до XVI століття. Припускають, що він доживав свій вік як спроможний венеціанський громадянин. Помер він 1324 року.
Рукописи Марко Поло дійшли до нас не повністю; видання гуманіста Рамузіо, яким користуються частіше за все, не можна вважати надійним. Сучасники Марко Поло сумнівалися в достовірності його розповідей про міста з мільйонним населенням, багатство і розкіш Сходу, вважаючи їх перебільшеними. Однак ці розповіді не були забуті, і правдивість їх була доведена більш пізніми дослідженнями. Зрозуміло, праця Марко Поло не була вільною від недоліків і помилок; адже він був купцем, а не вченим. Його дані про відстані основувалися на їхній приблизній оцінці і частіше за все були значно завищені; в зв'язку з цим картографи навіть в XVI ст. переносили дуже далеко на схід східний край Азії. Однак Марко Поло був відмінним спостерігачем і майстерно описав побачене; в цьому він далеко перевершив своїх сучасників. Особливо виразний опис міста з мільйонним населенням Кінсай (Ханчжоу) з його величезною морською гаванню. Він повідомляє також про численні острови в Південному морі, про які знали китайці, про Чіпінгу (Японія), торгівлю хутрами з азіатською північчю, про Індонезію і навіть про Мадагаскар.
При цьому всі дані про області, в яких він побував, виявилися вірними; у той же час в його розповідях, переданих зі слів очевидців, є деякі перебільшення, наприклад про Чіпінгу. Завдяки йому в Європі уперше почули про паперові гроші, про вулиці, облямовані деревами, і про інші нововведення, які незабаром стали перейматися в Південній і Західній Європі. Повідомлення про подорожі Марко Поло нарівні з описами Рубрука є найціннішими серед праць середньовічної науки про Землю на християнському Заході і довгий час служили найважливішим джерелом для пізнання Центральної, Східної і Південної Азії. Праця Марко Поло мала велике значення для епохи географічних відкриттів.
