ГВАТЕМАЛА
Загальна довідка
1. Офіційна назва —Republica de Guatemala
2. Столиця — Гватемала (942 348)
3. Рік здобуття незалежності — 1821
4. Поясний час — Гринвіч мінус 6
5. Загальна площа (кв. км) — 108 889, зокрема:
5.1. Сільгоспугіддя (кв. км) — 19 000
5.2. Ліси (кв. км) —58 000
6. Чисельність населення (осіб) — 13 314 079
7. Густота населення (осіб/кв. км) — 122,3
8. Частка міського населення (%) —39
9. Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) —34
10. Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) —7
11. Тривалість життя (років) — 67
12. Частка дорослого письменного населення (%) —63,6
13. Харчування (денно калорій на душу населення) — 2255
14. Річне споживання палива (кг на душу населення) — 171
15. Валюта — 1 кетсаль (Q) = 100 сентаво
16. ВНП на душу населення ($ США) — 3700
17. Мови — іспанська (офіційна), індіанські діалекти, зокрема кіче, какчикелі, маме, кекчі
18. Етнічні групи: американські індіанці (55%), метиси-ладіно (42%)
19. Релігійний склад населення: католики (70%), протестанти (29%).
20. Державний устрій
Глава держави та уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатний Національний конгрес. Адміністративно-територіальний поділ: 22 департаменти.
21. Історія
Територію нинішньої Гватемали у стародавні часи населяли індіанці. Предками нинішніх жителів країни є індіанці племені майя. На північних і центральних рівнинах існували їхні великі міста. Іспанські конкістадори на чолі з генералом Педро де Альварадо прибули до регіону в 1523 р. з метою колонізації. В 1560 р. до складу генерал-капітанства Гватемала (номінально воно входило до віце-королівства Нова Іспанія) ввійшли землі майже всієї Центральної Америки — від мексиканського штату Ч'япас до Коста-Рики. Іспанське панування тривало три століття. В часи війни за незалежність іспанських колоній в Америці 15 вересня 1821 р. було проголошено незалежність генерал-капітанства Гватемала. З 1822 р. країна входила до Мексиканської імперії, яку створив Аугустино де Ітурбіде, в 1823-1839 pp. була частиною Об'єднаних провінцій Центральної Америки. 17 квітня 1839 р. Гватемала вийшла з цієї федерації. Найпомітнішою фігурою тих часів був президент Рафаель Каррера (1844-1848 і 1851-1865 pp.). Ряд його наступників на цій посаді виявили себе деспотами. Протягом 1898-1920 та 1931-1944 pp. владу тримали диктаторські режими. Період між двома світовими війнами відзначався певним зміцненням гватемальської економіки. У 1944-1954 pp. тривала демократизація політичного життя. Уряд президента X. Арбенса Ґусмана (1951-1954 pp.) намагався проводити соціальні реформи, зокрема аграрну. Вони не сподобалися США, і президента змусили 27 червня 1954 р. піти у відставку. Понад десятиліття у країні був хаос. Полковника К. Кастільйо Армаса, який усунув від влади X. Арбенса Ґусмана, було вбито 26 липня 1957 р. Наступного року 2 березня вибрали цивільного президента — М. Ідіґораса Фуентеса, але його скинули 31 березня 1963 р. під час чергового перевороту, і владу захопила хунта полковника Е. Перальти Асурдіа. На президентських виборах 1966 р. перемогу здобув поміркований X. С. Мендес Монтенегро. Протягом 1970-1985 pp. сталася низка переворотів. Почалася партизанська війна. її жертвами стали не лише гватемальці, а й іноземці; так, 1968 р. було вбито посла США Г. Мейна, а 1970 р. — посла ФРН К. Шпреті. Звірства чинили не лише партизани, а й Гватемальська армія та праві терористичні групи. Під час свого візиту в березні 1999 р. президент США вибачився перед народом Гватемали за підтримку його країною військових хунт. Під час війни загинули або зникли безвісти близько 200 тис. осіб. 14 січня 1986 р. президентом став М. В. Сересо Аревало, тоді ж набрала чинності нова конституція. Його наступник з 14 січня 1991 р. X. Серрано Еліас розпочав переговори з партизанами, 24 листопада 1992 р. визнав незалежність Белізу, вдався до «чистки» військовиків, причетних до корупції та репресій. 31 травня 1993 р. його усунули від влади. 6 червня вибрали тимчасового президента — Р. де Леона Карпьйо (помер 16 квітня 2002 p.). Було відновлено переговори між урядом і партизанами про припинення партизанської війни. 14 січня 1995 р. президентом став А. Арсу Іригоєн. 29 грудня 1996 р. у столиці країни була підписана остаточна угода про припинення 36-річної війни між урядом і партизанами. З 14 січня 2000 р. президент — Альфонсо Антоніо Портільйо Кабрера.
22. Природно-ресурсний потенціал
Країна має вихід як до Тихого океану, так і до Карибського моря. Досить високий хребет вулканічних гір (Сьєрра-Мадре) простягається зі сходу на захід. У рельєфі переважають нагір'я (заввишки 1000-2000 м). Вулкани підносяться над нагір'ям: деякі з них затухли, є й діючі. До діючих належить і Тахумулько, що є найвищою точкою Центральної Америки (4217 м). Близько 60 % території — під вологими вічнозеленими тропічними лісами. Часто бувають землетруси (той, що стався 4 лютого 1976 p., забрав життя 23 тис. і позбавив крову близько 1 млн осіб) та урагани.
На рівнинах та узбережжі — вологий тропічний клімат. У столиці середня температура січня +17, липня +21 °С. Середньорічна кількість опадів — 1316 мм. У цілому ж по країні середньомісячні температури коливаються від +15 до +27 °С. Річна кількість опадів — від 500 до 2500 мм.
Мінеральні ресурси: нафта (відкрита у 1970-х pp.), залізна руда, хроміти, мідь, свинець, цинк, нікель, кобальт, вольфрам, сурма, золото, срібло, сіль.
23. Економіка
Сільське господарство. Економіка — переважно сільськогосподарська, її масштаби — найбільші в Центральній Америці. 2,5% населення володіє 85% оброблюваних земель. Основні товарні сільськогосподарські культури — кава, банани, кардамон, бавовник. Для місцевого споживання в гористій місцевості вирощують пшеницю, кукурудзу, рис, квасолю. На рівнинах перевагу віддають товарним сільськогосподарським культурам. Тваринництво — малопродуктивне. Рибальство. У лісах заготовляють цінну тропічну деревину та смолу чикле, яку використовують для виготовлення жувальної гумки.
Промисловість. Видобувають нафту, свинцево-цинкові руди, сіль. Є нафтопереробні та сталепрокатні заводи. Працюють також підприємства шкіряної, текстильної та харчової галузей промисловості.
Транспорт. Довжина залізниць — понад 900 км, автошляхів — понад 3,3 тис. км. Для внутрішнього судноплавства використовуються pp. Мотаґуа і Полочик, оз. Ісабаль. Є невеликий морський флот. Головні морські порти — Пуерто-Барріос і Санто-Томас-де-Кастільйо на Карибському морі, Чамперико — на Тихому океані. Міжнародні аеропорти — у столиці й Тікалі.
Зовнішня торгівля. Кава, бавовна, цукор, банани забезпечують понад половину вартості експорту. Експортують також смолу чикле, олію, тропічну деревину.
Імпортують текстиль, продовольство, нафтопродукти, товари обробної промисловості, хімікати.
Головні зовнішньоторговельні партнери — США, Мексика, країни Центральної Америки, Німеччина.
24. Туристичні об'єкти
Національні парки Атітлан, Ель-Кетсаль, Ель-Росаріо, Лагуна-Лачуа, Ла-кандон, Лас-Вікторіас, Мачакіла, Міра-дор, Насьйонес-Унідас, Пакая-Волькано, Ріо-Дульсе, Санта-Росаліа, Тікаль.
Численні архітектурні та історичні пам'ятки (піраміди, храми, палаци, скле¬пи, стели з рельєфами та написами) в містах майя Тікалі, Каміиальгую, Кі-риґуа, Петекебатуні, П'єдрас-Неґрас.
У столиці — церкви Сан-Хосе, Санто-Домінго (XVII ст.); кафедральний собор (1782-1815 pp.), Національний палац (1919 p.); музеї: Національний історії та образотворчих мистецтв, Національний археології та етнографії, Національний природничої історії, Народних мистецтв і ремесел; зоопарк Ла Аурора; неподалік — руїни міст епохи майя, найбільше з них — Тікаль охоплює площу понад 15 кв. км.
В АнтиГуа — палац генерал-капітанів (1763-1764 pp.), ратуша (1739-1743 pp.), собор (1669-1680 pp.), монастир із церквою Нуестра Сеньйора де ла Мерсед (XVII-XVIII ст.); музеї: Колоніальний, Сантьяго, Старовинної книги.
У Чичикастенанґо — Регіональний музей.
25. Інша корисна інформація
Найближче посольство Гватемали знаходиться в Москві, вул. Коровій Вал, 7. Телефон (8-10-7095) 938-59-14.